fbpx
Без категорії
Два тижні тому Петро увечері зателефонував і Андрій не впізнавав брата: – Андрію, я знаю, ти тихенько все продаєш з маминої хати. А головне – де її золото? Ти про нього нічого не кажеш!

Після cмерті матері Андрієві додалося клопотів. Окрім свого господарства та дачі, мав давати лад і спорожнілому тепер дворищу. Хоч мамі і було 82, вона якось сама утримувала своє обійстя, і Андрій лише зараз це оцінив. І навіть дивувався: як їй це вдавалося в такі солідні роки? Адже допомагав їй небагато: хіба що скопати невеликий город та ще щось підремонтувати, що непідвладне жіночим рукам. І двір, і хата завжди були в такому стані, що й не скажеш, що тут живе стара людина. Та то було колись. Тепер же, хоча минуло якихось два місяці, все почалося мінятися на очах. На бетонному тротуарчику зі всіх щілин повилазила височезна трава, гарбуз з городу переліз через доріжку і вже збирався забратися на стіну хати, всередині неї відчувався нежилий, меpтвий дух – пустка. Мабуть, і справді треба продавати, як цього хоче Петро. При згадці про брата Андрій ще більше засумував.

Петя для нього завжди був незаперечним авторитетом, не лише тому, що старший на сім років, а передусім тому, що завжди був справедливим і розсудливим. Андрієві далеко не завжди вдавалося бути таким, хоч він максимально намагався бути схожим на брата. Петро жив у Харкові, працював інженером, доробляючи на заводі до пенсії кілька років, що залишилися. До матері приїжджав кілька разів на рік, і ці зустрічі родини були завжди надзвичайно душевними.

І ось той дивний дзвінок… Два тижні тому Петро увечері зателефонував і Андрій не впізнавав брата:

– Андрію, я знаю, ти тихенько все продаєш з маминої хати. А головне – де її золото? Ти про нього нічого не кажеш!..

Андрій відчув, ніби падає в прірву… Як, чому, за що? Звідки ці підозри? Петро нічого пояснювати не став.

Але й справді, де те золото? Андрій за клопотами з похоpонами, поминками, тепер з утриманням дворища зовсім забув, що у матері були дві золоті речі – годинник і обручка. Але вона ніколи не казала, що має якусь особливу схованку. Андрій потратив дві години, заглядаючи у всі закапелки хати, відшукуючи всі можливі місця для тайника. Золота не було ніде!

А через чотири місяці знайшовся покупець на хату. Давав не стільки, як хотів Андрій, але Петро квапив:

– Давай, давай, мені треба гроші.

Покупцеві хати меблі були непотрібні, тож Андрій вирішив продати їх окремо. За ціною не стояв – треба було це зробити якнайшвидше. Охочих не бракувало – меблі ж добротні і недорогі. Особливо прикупився чолов’яга, який приїхав «Москвичем» з причепом: взяв диван, сервант, холодильник і крісло. Сказав, все для гаража: «Тепер зможу автономно жити, якщо жінка вижене».

Після продажу хати Андрій віддав Петрові його половину, той заради грошей приїхав спеціально. Ночувати не став, стосунки між братами були вже не ті. Але про золото більше не згадував.

А через два місяці до Андрія приїхав чолов’яга на «Москвичі». Довго вибачався, що не міг раніше, а потім сказав:

– Я у серванті, що у вас купив, знайшов невеличку схованку, у ній було ось це, – і поклав на долоню Андрієві невеликий жіночий годинник і каблучку. – Я два місяці був у дочки в Білорусі, повинен був терміново поїхати. Але ж знаю, це, мабуть, речі вашої мами. Вони ж вам дорогі.

– Ви навіть не уявляєте, наскільки…

За матеріалами – «Вісник Переяславщини». Автор – Антон Волинець.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.