fbpx
Історії з життя
– Двічі в одну річку не ввійдеш. Та й навіщо? Я собі нарешті шкарпетки купила. Ти не повіриш, але шкарпетки то є розкіш. Я не могла придбати такі, як мені хотілось цілих десять років. Сиджу дивлюсь на свої ноги в шкарпетках на яких зображений смішний зайчик і розумію, що я таки щаслива. Не з чоловіком, а зі шкарпетками по-справжньому щаслива

Я живу в комунальній квартирі вже третій рік. Там маю не поганих сусідів. Ми навіть встигли звикнути один до одного. Стали неначе рідними.

До моєї сусідки Світлани ходила подруга. Гарна і красива Маринка. Вона стала пригніченою і не щасливою, тому що у неї чоловік жадібний.

Маринка свої печальні історії розповідала на кухні за чашечкою чаю. Вона говорила, що у неї немає сил таке терпіти, але піти від нього не може. І тому доводиться жити так.

Ці дві подруги працюють в одному великому магазині касиром. І отримують не погану заробітну плату. Банківська картка, звичайно знаходиться у чоловіка. І тільки він має право розраховуватись нею. А якщо Маринці щось потрібно, то вона повинна заздалегідь попереджувати економного чоловіка. І він вже вирішує потрібно їй це чи ні, або можливо вона може без цього обійтись.

Продукти харчування вони купують разом. Один раз в тиждень, по вихідних. Якщо чогось бракує, то Маринка неодмінно має попереджувати його.

Тому Маринка розлюбила гуляти по вулиці з подругами. Тому що вони купують все що їм потрібно, а вона не може. У неї ж немає грошей або картки. Усі гроші у чоловіка. Він говорить:

–  Жінки, як сороки їм гроші довіряти не можна!

Коли Маринка приходила до нас у гості на чай, то Світлана умовляла її розлучитися. Вона казала:

– Маринка, ти скоро вже не будеш такою гарною. Твоя молодість і краса, від нервів, неодмінно зіпсує твій зовнішній вигляд. А життя іде і воно одне!

Маринка слухала і бліднула від слів. Їй не хотілося через кілька років стати схожою на бабцю.

Але так і тривало деякий час. І вона перестала приходити до нас пити чай. Ми навіть позабули про неї.

Аж раптом вона з’явилася. Я вже лягала спати, коли сусідка прийшла і попросила у мене додаткового матраца. Виявилось, що це для Маринки.

Наступного дня мені розповіли, що сталося.

Маринка попросила грошей на борошно і цукор. Чоловік строго помітив, що вони нещодавно усе це купували. І вимагав пояснень: де і на що витратилося. Відповідаючи вона заплакала. І на це раптово отримала зауваження, що потрібно тримати себе в руках. Але вона, чомусь, тримати себе в руках не змогла, а мабуть і не хотіла. Почалась одна з вельми неприємних сцен з’ясовувань стосунків. В результаті – Маринка опинилась на вулиці у чому була.

Тепер усі касири супермаркету у вільний час шукали для Маринки житло. А ще збирали їй необхідні речі. Навіть підключили всіх своїх знайомих. І за декілька днів спільними зусиллями все було зроблено. Відтепер Маринка має де жити.

Через тиждень ми всі знову пили чай на кухні. І я від Маринки почула цікаві слова:

– Обов’язок кожної людини самій берегти себе!

А я не втрималась і запитала:

– Що ти будеш робити, коли твій чоловік повернеться і буде благати про вибачення, вмовляючи що він змінився?

Відкусивши кусочок пирога Маринка відповіла:

– Двічі в одну річку не ввійдеш. Та й навіщо? Я собі нарешті шкарпетки купила. Ти не повіриш, але шкарпетки то є розкіш. Я не могла придбати такі, як мені хотілось цілих десять років. Сиджу дивлюсь на свої ноги в шкарпетках на яких зображений смішний зайчик і розумію, що я таки щаслива. Не з чоловіком, а зі шкарпетками по-справжньому щаслива.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page