Галя, як досвідчена заробітчанка, пояснювала мені, де купити проїзний, але вона може дістати за пів ціни, де шукати найперше роботу, які слова, що означають, де дешевше скуповуватися і як жити у злагоді з усіма в цій малій квартирі, де вже жило четверо жінок.
Я відчувала себе просто як викинута на берег риба, я не знала як ступити крок аби не викликати підозр і щоб мене не депортували.
Тоді я довірилася «мудрому» керівництву Галі, як путівнику в житті заробітчанки. Звичайно, жінка не була ангелом і не допомагала мені просто так. Вона чекала, що я даватиму їй гроші за ті контакти, куди вона мене спроваджувала.
– Кожна українка, яка приїхала сюди працювати має пройти «стажування» в євpеїв. Вони платять найменше, але зате навчать тебе так прибирати, що педантичні німці поруч з ними – це просто легка прогулянка, – повчала мене Галя.
І вона виявилася абсолютно правою.
– Дитинко, – каже мені поважна пані Голда, – Я з іншої кімнати чую, що ти неправильно миєш підлогу!
Я навчилася мити правильно, і для себе я нарешті зрозуміла, що таке шабат – це як Великдень і Різдво кожної п’ятниці. Зате мала безкоштовну вечерю, оскільки вони викидали всю залежану їжу, ніщо не мало лишатися старе на суботу.
З іншими жінками я здружилася, але всі ми верталися з роботи втомленими і одразу ж старалися помитися та лягти спати.
Інша справа Галя. Вона вже сім років не верталася в Україну, але тут не сумувала, у Галі була нова любов з таким же заробітчанином Вадимом.
По моїй ошелешеній реакції Галя пояснила:
– А що мені тут робити? Я працюю, як віл, висилаю гроші чоловікові та дітям і не маю права на елементарні жіночі примхи – комплімент, усмішку… Я ж жива. Я хочу, щоб на мене звертали увагу, щоб чекали, щоб запрошували в ресторан і на танець. Тобі не зрозуміти… Хоча, може й ти таке спробуєш.
Я тільки заперечно хитала головою, бо мій Олег чекав мене вдома з сином і я собі просто не уявляла, як можна після такого важкого дня ще мати час на подібне.
– Поживеш тут з моє, то й не таке будеш робити, – жартує Галя.
Звичайно, що я їй дала частину з тих грошей, що заробила.
Пройшов тиждень і другий і я бачу по грошах, що я просто не можу заробити стільки, скільки мені хочеться, якщо я триматимуся Галиних рекомендацій.
Приходиш додому ледве ноги тягнеш, далі підеш і щось купиш поїсти, заплатити за квартиру і комуналку і вже мало що лишається.
Вирішила я протоптати нову стежку і почала сама шукати, де треба людей на прибирання, почала вчити мову і вже через тиждень знайшла роботу в німецькій родині.
Потроху я почала від Галі віддалятися і вона це сприйняла дуже на свій рахунок.
Почала говорити, що я їй завдячую всім, але дала їй лише двісті євро за тих клієнтів, яких вона мені порекомендувала. Та й взагалі, вона мені тут все показала, а я тепер візьми та й йду геть з квартири і її підводжу, бо то ж треба буде вже оренду ділити на трьох, а не на чотирьох.
Знаєте, то було дуже неприємно все це витримувати, бо реально німці хоч зовні і ввічливі, але вони абсолютно байдужі до вашої долі і дуже неприємно, що самі наші українки намагаються нажитися на новеньких і ще й обурюватися, що вони вирішують йти своїм шляхом.
Приїхала я додому і скажу, що гроші даються дуже важко і я б більше не їхала, бо на чужині дуже важко морально. Так, там все пристосовано для того, щоб людині було комфортно і, коли переїжджаєш наш кордон, то наші будяки та безлад просто вражають.
Чоловік сказав, що більше мене не відпустить за кордон і я цьому дуже рада. Грошей всіх я не зароблю, а стосунки з чоловіком треба зберегти людськими до самої старості.
Фото Ярослава Романюка
