Рожеві троянди мені асоціюються завжди з дуже приємними спогадами з юності. Зараз, коли я на пенсії, то перед моїми вікнами буяють багато троянд різного відтінку рожевого і я милуюся ними з вікна ціле літо, і мені здається, що в мене й тиск нормалізується і я себе краще почуваю.
А от, коли вони починають обпадати, то вже починається мій звичний стан гіпеpтоніка зі стажем.
Я ще не знаю, які маю зробити висновки з моєї історії, бо вона дуже щаслива для мене, але водночас важка.
В юності я зустрічалася з одним хлопцем. Мій одноліток, але був рішучим не по літах. Ми жили в одному дворі і часто бачилися, гуляли, ходили всією компанією в парк чи на річку. Звичайне щасливе дитинство.
Коли я мала їхати вчитися цей хлопчисько, Юрчик, десь дістав цілий букет рожевих троянд і вкинув мені в відчинене вікно. Ми жили на першому поверсі і мама подумала, що то якийсь грабіжник, але, коли прийшла в кімнату, то побачила, що вся підлога устелена рожевими трояндами.
– То що за кавалери, – спитала вона мене суворо, – Тобі скоро вчитися треба, щоб професію здобути, а не в квіточки бавитися.
Я зашарілася і збирала троянди, вийшов пишний букет, який я вдихала кілька днів, а потім кілька троянд засушила.
Я не змогла попрощатися з Юрчиком і подякувати йому за квіти.
Життя нас розвело по різних містах і дала потім нам різну долю. Ми так і не бачилися наступні кілька років. А потім вже було пізно – кожен з нас одружився та мав родину.
Я була щаслива в шлюбі, але це тремтливе почуття, таке невисловлене, таке тремтливе, воно завжди було в мені.
Звичайно, що я відтоді всім казала, що люблю рожеві троянди і мені дарували такі квіти.
Коли я стала вже геть кмітливою ґаздинею, то вчилася ці квіти приживлювати, але не завжди виходило.
Але з часом у мене в розсаднику росла вже ціла купа рожевих квітів.
Знаєте, коли молодий і весь в клопотах, то не усвідомлюєш так свої почуття та надії. Все відкладаєш на потім, завтра буду жити так, як все життя мріяла.
Але життя отак прошмигнуло і я залишилася сама зі своїми трояндами, нездійсненими мріями, подорожами та справами.
Ні, чоловік у мене є та діти з онуками, але я сама, самотня.
І ось сталося те, що я якось побачила в місті того самого Юрчика і ми змогли нарешті поговорити. Ми почувалися ніби брат з сестрою, тому нічого такого між нами не було і натяку.
І я між іншим так йому сказала, що коли дивлюся на мої рожеві троянди, то мені аж здоров’я покращується.
– А скоро зима та осінь, то я знову буду на таблетках, – жартома зітхаю.
Ми ще трохи побалакали та й розійшлися.
А ще зауважу, що я живу в тому самому будинку і в тій самій квартирі, щоб ви зрозуміли той символізм. На наступний день на порозі я побачила великий вазон з малесенькими рожевими трояндами.
Дівчата, я так розплакалася!
Звичайно, що я сама давно могла додуматися завести собі в квартирі такий вазон, але я чомусь собі визначила місце, де я маю бути щаслива і скільки я маю бути щаслива, а далі все – терпи та пристосовуйся!
А тут людина просто почула мене та вирішила зробити для мене якнайкраще!
Тепер дивлюся на свого чоловіка і питаю себе – як так сталося, що чоловік зі мною живе все життя і не додумався до такого простого вчинку, а тут чужий чоловік зрозумів мене з пів слова?
Цей вчинок не коштував ні над зусиль, ні над витрат, але я збережу його в серці до кінця життя. тільки одне мене гризе – з ким саме з чоловіків я маю лишитися? Тепер я впевнена, що Юрчик любить мене досі.
Фото Ярослава Романюка.