Їй 19 і вона на третьому курсі Національного медичного університету імені Богомольця, проте зазнати студентського безтурботного життя їй не довелося. Спочатку карантин, а тепер – фронт, де вона служить разом з батьком.
Софія Козуб з 14 років навчалася тактики, з 15-ти – парамедицині, в 18 їздила на двотижневу ротацію в Авдіївку, в 19 – на фронті.
“Працювала в госпіталі, бо хотіла себе перевірити, чи не боюся кpові й іншого. Була асистентом на абдомінальних операціях. Зрозуміла, що я того всього не боюся, можна далі працювати”, – каже дівчина.
Зараз вона евакуює поранених в лікарні і не завжди вдається врятувати життя воїну.
“Була евакуація, коли ми передали в лікарню хлопчика з важким поpаненням, він ще дихaв, та, поки їздили за іншим пораненим, він помеp. Все, що відбувається навколо мене зараз, воно все залишається в серці. Все залишає дуже великий відбиток. Я намагаюся абстрагуватися в процесі роботи, але ввечері, коли лягаю спати, це все наздоганяє мене”, – ділиться вона.
Вона в Кропивницькому лише на 5 днів і рада цьому, бо в мирному місті їй важко: “Мені тут важче ніж там. Тут приходить в голову купа думок, починаєш все-все обдумувати». Найбільше вона не хоче втратити побратимів, які стали її сім’єю.
Після перемоги дівчина хоче повернутися до нормального життя: “Я дуже скучила за періодом, коли мої рідні були разом. Нині ж сестра і мама – у Кропивницькому, а ми з татом – на Миколаївському напрямку. І студентське життя хочеться відчути нарешті”, – усміхається.
За матеріалами Суспільного.
Фото: Суспільне.
