У нас на роботі дуже дружний колектив. Ми всі майже ровесники. У вільний час ділимося своїми життєвими ситуаціями. Зараз спробую відтворити один випадок.
Для початку опишу героїню. Маргарита висока, струнка і елегантна. Характер у неї доброзичливий і чуйний. Можна сказати, що розумниця і красуня.
Історія сталася пізньої осені. Вона пізно поверталася з роботи. Їй було сумно. У цей день дитина залишилася у бабусі з ночівлею, а чоловік поїхав у відрядження.
На вулиці накрапав дощ і вже сутеніло. Пішохідні доріжки в новобудові, де вона жила, ще не доробили. Тому доводилося ретельно обходити бруд і калюжі. Несподівано в багнюці вона помітила чоловіка.
Маргарита забула про свою втому, нові туфельки і особисті негаразди. Підійшла і почала будити незнайомця: «Чоловіче! Встаньте! Ви ж до ранку і душу спустите. Холод який! » Потім допомогла йому піднятися і вийти на суху стежку.
Вона згадала, що кілька разів бачила його в сусідньому кварталі з дружиною і двома дітьми. Марго запитала адресу, щоб допомогти незнайомцеві дістатися до сім’ї. Але він виявився ледь на ногах стояв і просто не міг говорити адекватно.
Тоді добра жінка вирішила забрати його до себе. Вона дотягла здорового мужика на п’ятий поверх, хоча в будинку немає ліфта. У квартирі зняла з нього мокрі і брудні речі. Натомість дала стару, але чисту сорочку чоловіка. Вмила і напоїла свіжим чаєм.
Чоловік все одно не приходив до тями. Тоді вона поклала свого випадкового гостя спати на матраці в коридорі і накрила теплою ковдрою.
Вранці незнайомець прокинувся і сидів на матраці протирав очі – не розуміючи де він.
І тут до нього підійшла довгонога молоденька красуня в короткому халатику, подала сухі вичищені речі і запросила поснідати.
В цей же час в двері клацнув замок і увійшов господар квартири. Він тільки повернувся з відрядження. Гість схопився з місця і приготувався до не надто приємної сцени.
Але чоловік спокійно сів поруч і теж почав снідати. Незнайомець у чому було зі своїми речами в руках вибіг з квартири.
— А чоловік як таке сприйняв? ─ запитала я.
— Так я ж ще звечора зателефонувала і все розповіла. Навіть фото гостя в коридорі скинула. та й знає він, що я не з тієї породи, аби аж таке улаштувати.
Я вирішила уточнити:
— Як його ім’я і прізвище?
— Тю! А нащо воно мені було? Живий, здоровий і на своїх двох додому пішов. От це головне.
Я й замислилась. От я б так ніколи у житті б не вчинила. Повз би не пройшла, але б у дім точно б не привела. Аж цікаво стало, чи ж багато таких людей ще на світі залишилось, як моя добра знайома Маргарита.
Головна картинка – pexels.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
