fbpx
Історії з життя
І тут як грім серед ясного неба! Приходить син з понурою головою і каже: «Мамо, ми розлучаємося!». Я спочатку не повірила, жарт чи що? Виявилося, що ні! Каже – це вже давно триває: зустрів іншу жінку, думав, що просто інтерес, але ні – прям якась мара, його до неї тягне як магнітом, світ на ній клином зійшовся. Я дзвоню до невістки, вона, бідолашна, плаче, але нічого вдіяти не може: як його утримати, якщо він сам тікає?!

І тут як грім серед ясного неба! Приходить син з понурою головою і каже: «Мамо, ми розлучаємося!». Я спочатку не повірила, жарт чи що? Виявилося, що ні! Каже – це вже давно триває: зустрів іншу жінку, думав, що просто інтерес, але ні – прям якась мара, його до неї тягне як магнітом, світ на ній клином зійшовся. Я дзвоню до невістки, вона, бідолашна, плаче, але нічого вдіяти не може: як його утримати, якщо він сам тікає?!

Сіла писати, і навіть не знаю з кого почати: з себе або з сина, з першої невістки або з другої. Мабуть, почну з себе: мені 59 років, три роки тому вийшла на пенсію, не можу більше.Все життя пропрацювала стоячи в перукарні, з ногами не дуже добре. Ростила сина майже одна – як розлучилася з його батьком, коли малюкові було вісім років, так все одна, з короткими перебіжками на побачення з легкими романами, а заміж ніхто не кликав. Але вже і ходжу ледь – ледь, бігати на побачення закинула. У мене є хороші друзі, сусіди, сестри і брати зі своїми сім’ями, мені для спілкування вистачає.

Ну а тепер про сина. Після служби він одружився на прекрасній дівчині. Не знаю, я чомусь думала (коли син ще був маленький), що буду недолюблювати свою майбутню невістку – мовляв, негідниця сина у мене забере. Але невістка вразила мене з перших хвилин спілкування – легка, доброзичлива, відкрита! Я навіть подумала – щось з нею не так, десь повинен бути підступ! Але ніякого підступу не було, вона така і є – у всьому чудова, може навіть трохи наївна. Після весілля молоді у мене рік пожили, поки своє житло не одержали, але жодного непорозуміння за цей рік у нас з невісткою не було – вона навіть стала називати мене мамою і на «ти» майже зразу. І я її в свою чергу «дочкою», як і досі називаю.

Коли вони з’їхали на свою квартиру, я навіть засумувала, і швидше за невісткою. Ну ми з нею кожен день зідзвонювались поговорити. А потім з’явився онук – золотий наш хлопчик. Все було у молодих добре, у сина бізнес в гору пішов і невістка працювала, але вона завжди знаходила час і на чоловіка, і на сина, і на своїх батьків, і на мене. Коли я занедужала, вона знайшла необхідних спеціалістів і всі гроші, які вони відкладали на мене витратила. Коли я спробувала заперечити, невістка мені строго: «Мамо, тобі ж недобре! Як би я спала з цією думкою ?!». Ну, чудо дитина?! Таких уже й не буває.

Прожили молоді 8 років з хвостиком. І тут як грім серед ясного неба! Приходить син з понурою головою і каже: «Мамо, ми розлучаємося!». Я спочатку не повірила, жарт чи що? Виявилося, що ні! Каже – це вже давно триває: зустрів іншу жінку, думав, що просто інтерес, але ні – прям якась мара, його до неї тягне як магнітом, світ на ній клином зійшовся. Уже дружина давно знає, згодна на розлучення. Я дзвоню до невістки, вона, бідолашна, плаче, але нічого вдіяти не може: як його утримати, якщо він сам тікає ?! Гаразд, розлучилися вони, скільки б я сина не вмовляла одуматися. Аліменти на дитину відразу – обов’язково, і крім цього забезпечення малюкові.

Перед тим, як розписатися, син привів до мене свою нову наречену для знайомства. Зрозуміло, на чому там усе зійшлось. Їй ще рогів не вистачало. Дійсно жінка-вамп: волосся чорне, як смола, прямі, брови і вся штучна, від вій до нарощених нігтів на ногах. Ляльку нагадує. Посміхатися мабуть взагалі не вміє. Говорить з такими словечками, Господи прости, (зовсім, старших не поважає?). А ще вся не стримана якась. Постійно сина виправляє, а той і радий служити, тьху! Я потім синові сказала, що на весілля не прийду, а він мені: «А і не буде, ми розпишемось і відразу до моря на два тижні!». Це ще взимку було. Так і вийшло.

Вже потім я синові сказала, що завжди його візитам буду рада, а цю “фіфу” я бачити не хочу. І взагалі – щоб він мав на увазі: будуть свята, я на них буду запрошувати свою улюблену невістку й онука. Якщо він хоче приходити, то один, не треба моїй донечці нерви псувати. Син образився, на 8 березня і Великдень вранці забігав привітати.

Але ось у чому проблема: наближається мій ювілей. Хочу відзначити в ресторанчику з безліччю гостей. Обов’язково покличу невістку з онуком, для мене це навіть не обговорюється. Але як бути з сином? Відчуваю себе зрадницею. Невістка каже: «Мамо, давай я не прийду, ну нащо оці прикрощі на ювілеї?». Але прикро буде мені в будь-якому випадку – або без неї з онуком, або без сина.

А якщо син захоче піти, то обов’язково з “тією”, а я її взагалі бачити не хочу. І взагалі, у мене жевріє надія, що син отямиться і повернеться в сім’ю. Що мені робити?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page