fbpx
Історії з життя
І у маренні не могла подумати, що дійде до такого. Залишила лежачу маму і поїхала. Проте, я впевнена, що кожен на моєму місці зроби в би так само. Самі посудіть

І у маренні не могла подумати, що дійде до такого. Залишила лежачу маму і поїхала. Проте, я впевнена, що кожен на моєму місці зробив би так само. Самі посудіть.

Коли мамі зле стало, я саме до неї на гостину приїхала. Тож якось саме собою склалось, що саме я з нею і в швидкій поїхала і місяць практично була поруч у стаціонарі. Звісно, сестри і брати приїздили, навідували але якось швидко повертались до своїх справ.

Два місяці тому маму виписали. Лікар не приховуючи сказав, що їй краще буде відійти у засвіти вдома, проте мамуся у мене сильна і вольова. Два місяці минуло, а стан мами не погіршився, але нажаль і не покращився. Я біля неї, доглядаю.

Нас у мами шестеро. Я – найстарша серед братів і сестер. Ще замолоду поїхала на заробітки в Португалію, та так там і лишилась. Вийшла заміж. маю двох донечок.

Цього літа вирішила. як завше, відвідати рідні краї. Доньок не брала цьогоріч, адже ситуація самі розумієте. Лячно все ж. Гостювати я повинна була лиш місяць, але у зв’язку з маминою недугою, затрималась довше.

Останнім часом і діти мої і чоловік усе більше просять повернутись додому. Я їх розумію, я й сама сумую, але завше говорю, що повинна залишитись.

Два тижні тому чоловік мій уже не стримуючи емоцій поставив умову: або я їду додому, або ми розлучимось. Я плакала, просила зрозуміти, проте і він правий, фактично я просто покинула сім’ю. Тож я почала збиратись.

І тут виявилось, що маму мою доглядати ж нікому.

— Ой, а в мене не вийде, – говорить одна з сестер, – У мене робота, діти. городи, господарка, а біля мами увесь день ходити треба. Та й що я одна, чи як?

От таку відповідь я чула від усіх п’ятох. Хлопці кажуть, що повинні то дівчата робити, а ті не розуміють, чому ж вони. А потім узагалі почула:

— Ти ж у нас одна багата, то найми когось. Що тобі ті гроші при зарплатні твого чоловіка?

Два тижні тому я зібравши речі і вмивши сльозами неньку назавжди переступила поріг рідного дому. Для рідних залишила покрокові настанови, що давати, коли і як біля мами ходити. Ніколи і подумати не могла, що так зроблю, але залишила неньку і просто поїхала.

Від сусідки знаю, брати з сестрами таки найняли людину маму глядіти. Говорить, що дуже вже вони були невдоволені моїм вчинком усі, а ще більше тим, що я і думати про маму у своїй Португалії забула.

І досі плачу, але розумію, що інакше вчинити просто не могла.

13,11,2022

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page