fbpx
Історії з життя
Іду учора з роботи додому і бачу попереду невістку, яка вийшла з магазину. Ніби відчула, що кликати її не потрібно. Іду і спостерігаю, що ж вона робити буде. Чесно? Мені аж соромно стало. У нас двір маленький, це якщо вона щоразу так чинить, то що там уже сусіди про нашу родину собі думають? Уже біля під’їзду її наздогнала, а вона ніби й не було нічого: посміхається мило, щось своє розповідає мені

Іду учора з роботи додому і бачу попереду невістку, яка вийшла з магазину. Ніби відчула, що кликати її не потрібно. Іду і спостерігаю, що ж вона робити буде. Чесно? Мені аж соромно стало. У нас двір маленький, це якщо вона щоразу так чинить, то що там уже сусіди про нашу родину собі думають? Уже біля під’їзду її наздогнала, а вона ніби й не було нічого: посміхається мило, щось своє розповідає мені.

Наша квартира  – вулик, де немає тиші ні вдень, ні вночі. На шестидесяти квадратах моєї троячки проживає 11 людей: я з чоловіком син з невісткою і трьома дітьми, і донька з чоловіком. У неї двоє дітлахів. Так вийшло вже, що роз’їхатись нам не вигідно, а знімати дітям окремі квартири – дорого, та й навіщо, своя ж хата є. Ну трохи тіснувато, але дружно і не сумно.

На продукти ми щомісяця здаємо кошти усі разом. Завгосп і повар – я. Сама ж і до магазинів за продуктами ходжу і меню складаю. Усе чітко і по справедливості, їмо не перебираючи, що є. Ну а як інакше у такій родині?

Так от. Я учора з підробітку повертаюсь і помітила, як моя невістка з магазину вийшла. Я ще здивувалась: що їй там робити, адже усе, що було потрібно я придбала. І що ви собі думаєте. Іде моя Надійка а в руках коробка еклерів. Я наївна думала вона дітям несе. У нас так: чужих дітей немає. Якщо щось купляємо то всім порівну. А, як тоді п’ятеро дітей помирити? Дівчата і одяг їм однаковий беруть аби не було “кращий, гірший”. А ні! Невістка відкриває коробку прямо на вулиці і починає їсти ті еклери на ходу. Один за одним.

Не дітям, не чоловіку, а сама, тихцем і по дорозі, аби усі люди зглядались і ми потім не побачили. Дістала з кишені баночку коли і запиває те все на ходу. Чесно? Мені і соромно було і образливо і ніяково якось. Ну ти ж мама! Тебе вдома діти чекають! Як можна їсти на ходу і то бігом, аби лиш нікому не дісталось, чи як?

Я теж еклери люблю, пригостилась би залюбки. Невже не можна було більше, для всіх купити? Ми ж родина!

Поговорила з нею ввечері, трохи присоромила. а вона мені заявила, що на наше “стадо” не напасешся. І так, вона балує себе смаколиками і не вважає це чимось поганим. А для дітей ми купуємо з спільних грошей натуральні солодощі і те, що вона їла їм на користь точно не піде.

Ну і як вам таке? Це я чогось не розумію, чи й собі так робити, але ж не зможу, знаючи що вдома онуки.

Римма Т.

Головна картинка – pexels.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news.

You cannot copy content of this page