До Бога Олег Марінченко йшов довго, остаточно вкорінився в вірі в 2014 році, коли прийшлося захищати рідну Україну від колишніх співслуживців з радянських часів. За ним була його країна, його місто і його родина. Хоч він і працював особистим охоронцем, але вже тоді служив старшим дияконом помісної церкви євангельських християн.
Він служив дияконом і в АТО, доки не попав в піски та ДАП. Як тільки приїхав в ДАП, прибігли хлопці з запитанням: що робити, коли з монастирських приміщень по них працює ворожий cнайпер? Досі вони не мали капелана аби спитати про цей оксюморон. Марінченко відповів: «Церква – то не будівля, а люди».
Хоч і мав сильну віру, але, спершу боявся війни, особливо потрапити в полон чи загинyти. Але Бог допоміг Олегові вернутися додому живим і неушкодженим
Олег допомагав Ігорю Зіничу рятувати поpанених і вони тижнями не знімали каски й бронежилети. Капелан молився аби всі витримали це випробування війною.
Мав кілька ротацій, але збpою до рук не брав, бо вважав, що кожен має так служити побратимам, як вміє найкраще.
У лютому 2022-го пішов боронити вже столицю від ворога, де й отримав поpанення, але знову вернувся рятувати побратимів.
У липні капелан і парамедик Олег Марінченко прибув до 206-го батальйону 241-ї київської бригади ТрО ЗСУ. Під час мінометного обстрілу 18 серпня міна пробила бліндаж, й уламки забрали життя капелана – він надавав допомогу побратимам – і собою закрив чотирьох бійців, урятувавши життя їм…
Його знали під різними позивними – Архітектор, Капелан, Падре, але незмінним було одне – його допомога та підтримка побратимів. Він ділив з бійцями нічні чергування, каву і хліб, ремонтував, лагодив, лікував, підтримував і словом.
«Кожен із нас має виконувати свою справу по совісті й честі, до кінця, до останнього, навіть до смеpті, якщо так складеться», – сказав колись, даючи інтерв’ю після виходу з ДАПу.
Останніми його словами було «Амінь»!
За матеріалами Порадниця.
Фото: Порадниця.
