Ми з чоловіком несподівано зіштовхнулись з нестачею коштів. Так як я пішла в декрет, з грошима стало туго. Та й чоловіка позбавили цього місяця премії. Комуналка виросла, ціни на продукти та дитяче харчування теж. Ми зрозуміли, що ніяк не вигрібаємо. Ще й телевізор зламався, довелося новий у кредит брати.
Живемо на орендованій квартирі. Квартира належить моєму тато, але він усе одно бере з нас гроші за проживання, але хоч менше ніж де-інде. Ну а ще ж комуналку ніхто не відміняв. Якщо раніше нам потрібні були звичайні продукти, то тепер і на доньку багато грошей йде: аптека, харчування, одяг.
До виходу в декрет все було більш-менш стабільним. Я платила за житло, а чоловік покривав решту витрат. Залишалося ще й на обновки, походи в кафе та всілякі жіночі радощі.
Я звикла, що маю завжди свої гроші. А тепер навіть на помаду нема. Я на всьому заощаджую. Півроку тому востаннє була у перукарні, а про зустрічі з подружками взагалі мовчу.
Ще й машина підводить. Почала часто ламатися, а у Віталіка робота “на колесах”. Нам би продати цю стару і купити нову, адже на ремонт ще більше грошей йде. Але за які кошти?
Я надумала шукати якогось підробітку вдома, адже дитину нема на кого залишити. Няня – дорого, бабусі у нас працюють. До садка ще цілий рік, а мені хочеться хоч щось собі купити. Косметики немає, манікюру немає, колготки всі, пробачте на слові, зі стрілками і дірками. Подруга якраз запропонувала підробіток. Вона працювала у машазині і почали вони розвивати групу у одному з популярних месенджерів. Потрібна була людина, яка те все вестиме. Я одразу ухопилась за можливість
Оскільки донька вимагала уваги, я працювала з нею на руках. Навчилась дивитись одним оком в телефон, іншим на дитину, та ще й писати.
Звісно, було дуже складно. Я вчилася встигати все. Потрібно і за дитиною наглянути і в домі лад навести і відповідати клієнтам вчасно. А найбільше їх писало, саме вночі, тож про сон я теж забула.
Коли ж розповіла чоловікові про те, що за перший неповний місяць роботи отримала практично десять тисяч, чоловік мало не до стелі стрибав.
— Тепер ти купуєш продукти і все для дитини. – видихнув радо, – Я оплачую житло і комуналку.
Я отетеріла. А нічого, що я ще й з дитиною сиджу? Тобто він працює, отримає п’ятнадцять, сім з яких піде на оплату житла і комунальних, а вісім витрачатиме на себе коханого? А я повинна всі кошти свої вкладати в харчі і дитину? Де тут справедливість узагалі?
У нас тепер мало не до розлучення доходить. Я доводжу, що ми повинні вкладатись у спільні витрати так, аби кожен міг порадувати себе, а він доводить, що й так два роки тягнув усе на собі і вже просто виморився.
Скажіть, хіба чоловік не має бути годувальником? Я ж зуміла заробити майже, як він і встигаю все, але от на перукарню і на обновки чомусь не залишилось мені. Зате він має кишенькові. Як же його переконати, що так не справедливо?
Головна картинка – pexels.
