Мене постійно порівнювали із двоюрідною сестрою. Я цю вже просто імені її чути в дитинстві не могла.
— Наталя добре вчиться, допомагає мені по господарству, добра і посидюча. А ти тільки гратись і хочеш, — говорила бабуся.
— Наталка мамі допомагає, шанує її. Ось учора мені пиріг принесла. Уявляєш, твоя однолітка, але сама спекла. І миє посуд, і пил витирає, — твердила мама.
— Наталя стане економістом. Оце професія! А ти! Дизайнер! Ось вигадала, — сміявся тато.
Після закінчення університету я почала працювати у одній з найкращих картинних галерей, а сестра менеджером у якомусь невеликому офісі.
— Ось у Наталі робота хороша. Сидить на одному місці і гроші отримує. А ти країнами мотаєшся, як білка в колесі, — твердила мама.
Я мовчала. Незабаром купила собі квартиру і з’їхала від батьків — тоді моє життя й налагодилося, адже я не чула цих постійних закидів. Потім я придбала машину, зробила ремонт, відпочила на Кіпрі, а про Наташу я нічого не чула.
Я підробляла у кількох агенціях, тому зарплата у мене була хороша. Після чергового відрядження я навідалася до батьків та дізналася, як справи у двоюрідної сестри.
Бабуся купила їй однокімнатну квартиру. Наталя вискочила заміж, покинула роботу і почала заповнювати свій материнський ресурс. Родичі вважали, що вона на правильному шляху, а я зі своєю свободою та кар’єрою залишуся врешті, біля розбитого корита.
Наташа приводила у світ дітей ледь не щороку. Звичайно, в однокімнатній квартирі стало тісно – помінялась з нею моя бабуся. Сама в однокімнатну поїхала а Наталя у двокімнатну. А коли Наталя сказала, що при надії вп’яте, її чоловік зібрав валізи та попрощався з нею. Жила вона у свої 32 роки на аліменти та економила на всьому. Я за цей час поміняла машину, купила будиночок біля океану і серйозно задумувалась про переїзд за кордон, адже там мала прекрасну роботу і вже, досить таки хорошу репутацію у вузьких колах.
— Подаруй Наталці свою машину, їй треба дітей возити. Ти собі на іншу заробиш, – сказала бабуся.
— З якої це радості? Я працюю, гроші відкладаю, мені просто так ніхто авто не видає.
— Тобто? – здивовано дивиться на мене бабуся, – Я за ключами прийшла. Наташа чекає. – сказала вона так, ніби то була не двоюрідна сестра, а прямо тобі пані і я повинна бігти догоджати.
— Або ми закриваємо цю тему і переводимо мову на щось інше, або ти йдеш. Я один раз сказала “ні”, більше повторювати не стану.
Бабуся пішла обурена. Дзвонила мама, тітка і двоюрідна сестра троюрідного брата. Від кого трубки не взяла, той написав у приват. Кожен захищав бабусю і одиноку, обездолену, самотню матусю, якій я повинна була б допомогти.
Через три дні я мамі зателефонувала, аби повідомити, що таки переїжджаю за кордон. Хотіла запропонувати, аби вона наглядала за моєю квартирою за окрему плату.
— А ти чого дзвониш? – запитує мене, – Ти ясно дала зрозуміти, що у час нужди наша родина на тебе розраховувати не може. Я тепер чітко зрозуміла, що доньки не маю. Тож, не телефонуй мені більше.
От і все! Шкода, що втратила родину. Хоча! А чи була вона у мене?
Головна картинка – pexels.
