Мені п’ятдесят сім років і рік тому я оженила сина. весілля було дуже пишне, молода дуже гарна і все було просто на висоті. Я не пожаліла грошей на вогняні шоу і додаткові столи, як то козацький, фруктовий, солодкий. Сиділа на весіллі і всім розказувала, що все зробила для своєї дитини – освіту йому дала, квартиру йому купила і весілля справила і тепер маю зробити тільки одне – дочекатися онуків.
Стали молоді жити і в перші дні наче все було добре, я до них не ходила, але ось уже останнім часом мій син кожного вечора у мене, бо вдома нема що їсти!
– Як нема?
– Та отак. Вона накупила йогуртів і знову собі нову сукню купила! А в холодильнику більше нічого немає!
Я жінка не та, що буде мовчати, тому зібралася і пішла до невістки. Я люблю готувати їсти, але чого я маю годувати її чоловіка?
Прийшла, привіталася, ну так, щоб з розбігу не починати. Поговорили про погоду і здоров’я, як я й кажу:
– Щоб твій чоловік був здоровим, Лесю, то треба його годувати і гарячими стравами і солоденьким. А то він на одних йогуртах далеко не поїде.
– Ну, як він мені не дає грошей, то на що я маю купити їсти?, – кліпає на мене очима та.
– Як не дає грошей? Та ж ти маєш гроші на сукні, а на продукти не маєш?
– По-перше, я оплачую комунальні і купую продукти, а плаття я собі купила, бо я маю на роботі добре виглядати, а не як казна-що.
Я йшла додому вже геть не з тим запалом, з яким бігла до невістки. Адже й я була колись на її місці, чоловік зовсім не давав мені грошей, казав, що я не вмію ними розпоряджатися, бо мені скільки не дай, то все мало.
Тоді я гонорово поїхала на заробітки і вже він мені був не потрібен.
Купила синові квартиру і вернулася в нашу стару, проте чоловік захворів і його скоро не стало. А тепер виходить, що мій син просто копія свого батька?
– Чому ти жінці не даєш грошей?, – вже не церемонилася я.
– Вона в моїй квартирі живе, то я ще маю їй гроші давати? Їй скільки не дай, то вона все на себе витратить!
– Сину! Так не можна! По-перше, то моя квартира і ти ще нічого в житті не заробив аби з таким виглядом про когось говорити. По-друге, вона твоя дружина, а не сусідка по квартирі! Май трохи якесь розуміння.
– Мамо, батько так жив і що – все у нього на краще вийшло. Ти заробляла, а він собі й на роботу вже не хотів ходити, а тобі казав, що скорочення!
Я не мала слів. Ні, не від чоловікового вчинку, а від того, що мій син вважає це прийнятним.
– Сину, я тобі скажу так – будеш так і далі чинити, то дружина від тебе піде. Ти просто над цим подумай!
– Та хай йде, чи ти думаєш, мало охочих на мою квартиру? Ну, твою квартиру?, – виправився він, коли я підняла брову.
Як я й казала, Леся від нього пішла. Далі була ще одна дружина, яка теж не витримала таких відносин, коли вона має забезпечувати мого сина всім, далі вже він не женився та тримає там співмешканок, які теж часто міняються. Я не молодію, але онуків навряд чи дочекаюся. Пояснюю синові і тихо, і голосно, але до нього не доходить.
– Мамо, все працює, просто ти така старомодна.
Я вже нічого не розумію, бо як так подумати, то мій син одразу налаштований на таке життя, але от жінки – вони чому на це ведуться?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
