Коли я нарoдила сина, і мене вже виписали з полoгового, до нас додому разом з іншими найближчими родичами прийшла свекруха. Першим її запитанням, прямо з порога, було: «Як назвете?» .
До народження сина ми вирішили не розголошувати ім’я, прагнули уникнути невдоволень та повчань. Мого чоловіка свекруха свого часу назвала досить незвично і, ніде правди діти, для багатьох гумористично … Кіндрат. А в поєднанні з прізвищем Хвацький, він завжди в будь-якій компанії ставав об’єктом особливої уваги та насмішок.
Не з чуток знаючи, що таке «незвичайне ім’я», чоловік категорично не хотів такого ж для сина. Тому ми повідомили свекруху, що назвемо сина просто і ясно … Саша, Олександр.
Почувши це ім’я, вона розреготалася. Навіть присіла на диван і попросила води. Хвилин через п’ятнадцять, коли сміх затих, вона сказала:
«Ви що, його як дівчинку вирішили назвати? Іменем для дівчинки? Саша! Це ж не зрозуміло хто, чи хлопчик чи дівчинка. Так і буде все життя разом з однокласницями відгукуватися. Смієтеся? Хоч народ не смішіть. Ну і ім’я. Ну і ну”.
Я поцідила крізь зуби: «А який варіант би запропонували ви?» Її відповідь вже змусила мене реготати і пити воду. Свекруха сказала: «Ім’я для хлопчика повинно бути чоловіче, сильне! Назвіть Спиридон! У мене прадіда так звали – такий сильний чоловік був, все село його поважало!» Я відразу уявила, як прийду на дитячу площадку чи пісочницю зі Спиридоном Хвацьким…
У підсумку, щоб уникнути конфлiктів в сім’ї, вирішили вибрати ім’я, яке б всіх більш – менш влаштувало. Так наш син став Михайликом. І не «жіноче», і просте. Свекруха дуже любить онука, але іноді дозволяє собі сказати: «Ось були б твої батьки розумніші, був би ти Спиридончиком …»
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
