Про брата і його сімейку навіть знати нічого більше не бажаю, що б не сталось – руки не подам. Мама йому дітей виростила, квартири віддала, а як занедужала і більше з неї взяти нічого стало, так: “Я за неї стільки років доглядав, тепер твоя черга”.
У нас з братом різниця в чотири роки, він старший. Після школи пішов служити, повернувся, осів удома. Ми з ним і в дитинстві не ладнали, а після служби, так узагалі змінився. За собою, навіть, посуд не мив, речі де зняв, там і залишив.
Але це вже були не мої проблеми, я в батьківську квартиру більше не поверталася. Спочатку залишилася вчитися в аспірантурі, де давали гуртожиток, а потім вийшла заміж в тому ж місті, ми там з чоловіком і зняли квартиру. Брат же весь цей час жив з мамою.
Раніше у нас з мамою була розмова, що однокімнатну однієї бабусі вона віддасть мені або брату, троячку, в якій жили, продасть, купить собі однокімнатну і віддасть гроші другому з нас. Я розраховувала, що мені віддадуть однокімнатну, оскільки мама з братом прекрасно уживалися в трикімнатній. Після весілля я їй про її обіцянки нагадала.
– Ти можеш почекати? Я однокімнатну зараз здаю, а то Микита поки на роботу не може нормальну влаштуватися, ми зі здачі в основному і живемо. Він як на ноги встане, я відразу займусь цим питанням, – попросила мама.
Я погодилася почекати. Ми з чоловіком жили нормально, обидва працювали, нам і на оренду вистачало, і на життя. Я думала, що за рік-два брат вже точно знайде собі роботу. Але він знайшов собі дружину.
Мама знову попросила почекати.
– Я молодих в однокімнатну пустила. Так чого невістці зі мною ліктями тертися? Ти ж зі свекрухою не живеш.
Мама мені сказала, що я не маю терпіння, що так не можна. Треба за брата порадіти. А у мене за нього радіти не виходило, я відчувала, що все це просто так не закінчиться. Як у воду дивилася – через два місяці після весілля прилетіла новина, що брат готується стати татом. Встигли вони ще до весілля, тому приблизно через півроку все трапиться.
Мама вся була в захваті – перший онук чи внучка на підході. Молоді переїхали до мами, однокімнатну стали здавати, тому що брат декрет дружини не витягав. А потім виявилося, що вони ще й двійню чекають.
Брат загорівся ідеєю свого будинку. Він маму агітував, що це ж краса – ніхто над головою не тупотить, ніяких сусідів з дрилем, чисте повітря, можна свій городик під вікнами садити. За планами брата, мама продає троячку, вони з дружиною знаходять дім просторий, а ремон робиться за рахунок здачі однокімнатної.
– Ви ж можете почекати, – невпевнено мовила мама по телефону. – А там діти скоро з’являться, їм в будинку добре буде.
Я змирилася, хоч і не відразу. Прикро було, що брату все, а мені анічогісінько. Але батьки чоловіка зробили нам щедрий подарунок і дали грошей на початковий внесок. Ми вирішили відразу брати трикімнатну квартиру в кредит. Завдяки нашим накопиченням і допомозі свекрів платіж там виходив цілком підйомний.
А брат став татом, вони отримали гроші, взяли недобудований будинок, мама продала квартиру, але все одно не вистачило. Кредит все-таки брати довелося. Невістка відсиділа декрет від дзвінка до дзвінка, мама з братом працювали. Будинок продовжував добудовуватися, але занадто повільно. Поки одне дороблять, друге вже переробляти треба було, а платити кредит і будуватися вони явно не тягнули.
Тоді було вирішено продавати однокімнатну, щоб хоча б закінчити будівництво. Що і було зроблено. Мама мені подзвонила вже після продажу і винувато сказала, що вона накопичить і віддасть мені гроші, просто їм зараз потрібно терміново закінчувати будівництво. Я сиділа і думала, як мені пощастило з чоловіком. Як добре, що ми нічого не чекали і ні на що не сподівалися. У те, що мені хтось щось віддасть, я не вірила. Нехай живуть, як знають.
Більше я з ріднею толком не спілкувалася. Так, іноді мама подзвонює, розповідала як справи. Я так зрозуміла, що брат з дружиною працювали, щоб закрити кредит, тому що допомагати більше нікому було. А мама відважно сиділа з онуками і допомагала по господарству. За вісім років мені подзвонили раз п’ятнадцять. Один раз приїхала мама до нас, коли я привела у світ первістка. Одним днем, на більше її не відпустили, там же без неї як без рук.
Ми з чоловіком купили квартиру, мали двох дітей і з допомогою свекрів закрили кредит.
Нещодавно зателефонував брат, подія нечувана, ми з ним не спілкувалися вже давно. Сказав він мені, що я не надто хороша дочка, тому що мама в стаціонарі, а я навіть не знаю.
Виявилося, у мами від недуги не рухалась одна сторона. Брат мені заявив, що він стільки років за мамою доглядав, тепер моя черга. Якби він мені це очі в очі сказав, я б себе не втримала в рамках пристойності.
– А нічого, що кому спадок, той батьків і оглядає? – запитую я.
Брат узагалі зробив вигляд щ не розуміє про що я власне. Дві квартири він якось не рахував.
– Чому моя дружина повинна доглядати за нею, коли у мами взагалі ще й дочка є? Ми стільки років їй присвятили, тепер ти, сестро! Забирати її післязавтра. Як собі хочеш, а на мене не розраховуй.
Я хотіла прокричати, що його дружина і він повинні мамі ноги мити і ту воду пити. Вона їм будинок побудувала, дітей виростила, а вони навіть не розуміють нічого. Але нічого говорити не стала. До них просто не дійде, навіщо повітря псувати даремними звуками.
Маму ми забрали і прилаштували в спеціальний центр, де їй допоможуть відновитися. Вартує дорого, звичайно, але вдома такий догляд не забезпечиш. А як вона одужає, заберемо її до себе.
Не мені маму осуджувати, не знаю я які в мене діти виростуть. А в те, що всесвіт брату воздасть по заслугам дуже і дуже вірю. Прямо молюсь про це.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
