Мама стоїть, а в очах сльози. Погляд такий, ніби я щойно зробила щось неприпустиме і дуже її розчарувала: “Іро, ти чого? Я ж уже про все домовилась, люди їдуть, а ти таке кажеш. І що мені тепер робити? Як їм у очі дивитись?”.
Ми із чоловіком прожили у шлюбі прекрасних і щасливих вісім років. У нас за цей час троє діточок з’явилось, саме меншого охрестили, як мого Вадима не стало.
Майже одразу по тому, як ми Вадима в останню путь провели, свекруха моя прямо сказала, що я їй ніхто і залишатись у їхньому домі я не можу більше, як тиждень.
Мене її слова вразили, адже у нас стосунки були гарними, я її щиро називала “мамою”, а тут таке. Стала просити у неї хоч трішки часу, хоча б доти, доки я у домі нашому із чоловіком не зроблю хоч одну кімнату придатною до життя. Але свекруха лиш поглянула здивовано:
— А яке ти маєш відношення до того дому, Іро. То хата моїх батьків, за документами вона моя. Поки був Вадим, я дозволила вам там жити. Так, ви там будувались, але то повинно було стати власністю мого сина. Ти тут до чого? Думай собі, як далі бути, бо до мене донька на гостину із дітьми приїхати повинна.
От так у свої 32 із трьома дітьми малими і з порожніми торбами, я прибула до мами рідної на поріг. Звісно, мама мене впустила, обігріла і в усьому мені допомагала. Доки я з меншим, вона зі старшим уроки робить, або забирає середнього з садка. Коли ужвох. то все ж легше.
Я отримую допомогу від держави на діток, тут жалітись не буду. Однак, якщо на хліб у нас є, то на одяг трьом хлопчакам грошей не вистачало. Та й з кожним роком потреби ростуть у них. Старший має хист до гри у футбол, відправила його на тренування, а возити у сусіднє село, треба і форма і дорогу оплатити і за ті тренування гроші ж плачу. А діток троє і в кожного свої особливі потреби.
Саме тоді у нас в селі бригаду робітників на поля набирали до фермера місцевого. У нього робота із ранньої весни і до пізньої осені. Ото лиш два місці зими відпочинок, але й то не щоденно. Викликає, як не в теплиці, то на склади.
Тобто, робота є і оплата гідна. За один день роботи, дивлячись, що робимо. звісно, маю я по 500 гривень. Тобто, як самі розумієте, за місяць набігає досить таки значна сума. Однак, грошей у нас у домі ніколи немає, біль того, позичок дуже багато.
Усе, що я заробляю. мов у чорну діру летить, а все через маму мою. Ми ж усе життя скромно жили, не могли собі нічого дозволити, зате тепер мама моя стала на широку ногу ступати. То сушарку замовила за 19 тисяч. Я мало не заплакала, коли побачила її вдома. Питаю, звідки гроші, а мама так просто – від сусідки. Мовляв, нас багато, а речі сохнуть довго, то вона вирішила що нам треба та машинка, адже з неї після прання речі одразу сухі виймаєш. Раз-два і на полиці.
— Ой, Іро, ти швидко все віддаси, чого переймаєшся?
Так у нашому домі духовка з’явилась, новий холодильник і інкубатор за десять тисяч. Але що справді мене вразило, так це остання мамина покупка – коза.
Ні, я не проти, най буде собі , адже молоко треба, діти його п’ють гарно, але ж не за вісім тисяч, правда. сусідка свою віддавала безкоштовно, але мама сказала що такої нам не треба. Вона замовила з іншого кінця країни якусь породисту із мало не родослівною. Мовляв, вона дає аж 8 літрів, нащо нам та що 1.5, як є такий прекрасний варіант.
Я просто не витримала. Мушу ще працювати, аби повернути 25 тисяч за холодильник, а тут коза за такі гроші. Стала і кажу мамі, що не збираюсь цю покупку оплачувати, а вона мало не плаче, бо вже про все домовилась, а тут я таке вигадала.
Просто не знаю,. як мені тепер бути. Я постійно на роботі, вдома з’являюсь лиш після шостої вечора, фактично, без маминої допомоги я не впораюсь. Але й далі так тривати просто не може, я не витримую. Та й мама не бачить у своїх діях нічого такого, адже ж вона не витрачає гроші на вітер, навпаки, купує те що потрібно нам усім.
Як мені бути, як припинити все це, але не зіпсувати стосунки із мамою рідною?
Підкажіть, як би ви вчинили у моїй ситуації?
04,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
