Багато років тому була у мене шкільна подруга. Батько-інженер, часто їздив по будівництвам. Мама – домогосподарка. Дівчинка – відмінниця, розумниця і красуня.
Батько-інженер, який представляв тодішній союз за кордоном, часто розповідав їй, як там люди живуть, які прийоми їм там влаштовують і кожен раз, коли у неї був день народження (це в 80-х роках, коли ніхто нікуди не виїжджав) у неї вдома стояла креслярська дошка, на ній – план розсадження, а на столі – картонки з іменами запрошених.
Мама їй весь час з дитинства «співала», що вона повинна вийти заміж тільки за дипломата. Вона до цього готувалася: поки ми каталися не велосипедах, вона ходила на курси іноземних мов і вивчила англійську (в школі), французьку та італійську мови.
У неї був шалено, до нестями, закоханий хлопчик з нашого класу, який пішов після 8 класу в ПТУ на водія поїзда і який клав їй на килимок біля дверей квіти, дзвонив і тікав. Її мама говорила, що він – «не такий», що він їй не пара. І вона сама була впевнена в цьому.
Минуло багато років і я дізналася нещодавно, що машиніст тепер – має кілька своїх авто і займається перевезеннями вантажу, а колишня подруга – одна, абсолютно одна і жодного разу не була заміжня.
Поставлена мамою і татом планка виявилась настільки високою, що під неї хіба принц який підходив, але ж донька інженера і домогосподарки і не принцеса зовсім.
Спілкується вона з усіма якось відсторонено і звисока, хоча працює звичайним вчителем у школі. Кажуть, колись була перспективним перекладачем, але, як вона сказала «коло спілкування було невідповідним мені». В школу пішла “тимчасово”, уже п’ятнадцять років як.
І шкода мені її і ні. Мама так її піднесла, а підгрунтя ніякого. Хоча, вона і сама повинна ж була зрозуміти, що не все почуте від батьків має сенс.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
