– Мамо, нащо вам стільки городу? Ми картоплі так багато не їмо, перегниє і марна буде наша праця!
– Мамо, нащо вам свиню тримати? Ви вже старі відра носити, а свинина потім з салом, а ми м’ясо любимо, а не сало.
– Мамо, нащо вам та корова? Ми всі на роботі і нема кому вам допомагати. Ви тільки молоко сусідам роздаєте. А прийдеться приїхати – й нема сира взяти чи сметани.
– Мамо, ви кури заради чого годуєте? Нема де місця чистого ступити. А яйця не допросишся!
– Мамо, віддайте город орендареві, а трохи будете мати коло хати, щоб зелень посадити.
– Мамо, ми не можемо їхати вам помагати, а нам потім люди в очі штрикають, що ви все сама робите!
Ганна сидить на призьбі і не впізнає свою господу. Грядки поросли травою, тільки невеличкі клумби та помідори попід хату. З живності її курка Чорниця, яку вона ще маленьким курятком врятувала від квочки-матері і та ходила за нею, мов кіт.
– Видиш, Чорничко, як то є? Ніби тобі людина хоче добра, а тобі від того геть зле. Чи ти пам’ятаєш, як я тебе від квочки рятувала та в кишені носила, бо ти пищала без мене? А вона тебе все дзьоб і дзьоб, бо ти чоpненька вдалася, а всі інші – бiлі. Пройшов час. А ти теж порижіла, як і всі інші курчата та ласки в матері не знайшла. То, може, не так вже й добре, бути як усі?
Чорничка тільки зручніше притискається до бабиних колін. Для неї Ганна мама і біля мами так добре бути.
