Ситуація, напевно, стандартна для багатьох молодих сімей – чоловік не хоче допомагати по дому і з дитиною, тому що вважає, що якщо я сиджу вдома, то моє життя просте і безхмарне. Хоча я із задоволенням помінялася б з ним подекуди і подивилася, як довго він простяг би в такому режимі.
Начебто до появи дитини у нас із чоловіком не було проблем із поділом обов’язків. Якщо з роботи раніше приходив чоловік, то він заходив у магазин, купував продукти та готував вечерю. Я робила те саме. З прибиранням та іншими домашніми обов’язками все було аналогічно.
Хоча його матері цей наш розпорядок активно не подобався. Вона постійно дорікала мені, що я звалюю на чоловіка жіночу роботу. Мовляв, він після роботи приходить втомленим, а тут ще через недбалу дружину доводиться до плити вставати.
– Мамо, заспокойся, дружина в мене теж працює, тому всі обов’язки ми ділимо навпіл. Це нормально, – пробував пояснювати мамі чоловік, але та його слухати не хотіла.
– Хороша господиня все має встигати, а у вас навіть дитини ще немає, а вона вже не може впоратися, – гнула свою лінію мама чоловіка.
Ця розмова відбувалася не зовсім при мені, але так, щоб я неодмінно чула. Багато разів хотілося вийти і дати прочухана, щоб не лізла не у свою справу, але не хотілося нагнітати. Мама завжди мені говорила, що поганий мир кращий за добру сварку. Тим більше мене дуже тішило, що чоловік за мене заступається. У нас уже був організований побут, тому мені було не страшно йти в декрет. Подруги мене лякали всілякими історіями, що чоловіки їм не допомагають, як вони вимотуються з дитиною, та інше, але я чомусь була впевнена, що мене це все не торкнеться, адже не може чоловік різко взяти і змінитися.
Усі дев’ять місяців чоловік мене оберігав від зайвого навантаження, був уважний та дбайливий. Але коли я народила, ситуація почала змінюватися.
Син із перших днів був неспокійною дитиною, спав уривками і багато плакав. Ми проходили безліч лікарів, але всі говорили, що все в нормі, потрібно просто чекати, згодом ситуація має нормалізуватися.
За ніч я могла поспати всього кілька годин, тому що завжди потрібно було схоплюватися до дитини. Чоловік перші тижні ще якось чергувався зі мною, а потім перестав, імітуючи міцний сон. Вдень було не легше – малюк постійно на руках, часу не залишається ні на що.
Короткі перепочинки я намагалася витрачати на сон, щоб на добу набиралося хоча б годин п’ять. Я розуміла, що без нормального сну не витягну. Тим більше, що займатися домашніми справами було неможливо – тільки дитина засинала, я кидалася щось робити, але за хвилин п’ятнадцять доводилося все кидати і бігти до сина.
Допомогти мені з дитиною протягом дня не було кому. Свекруха та мама працюють. Тому я з нетерпінням чекала, коли чоловік прийде з роботи, щоб хоча б поїсти приготувати та швидко збігати у душ. Про прибирання та прасування білизни я вже навіть не заїкалася.
Спочатку чоловік неохоче, але погоджувався посидіти з сином. Я намагалася максимально швидко впоратися зі справами, бо розуміла, що чоловік після роботи, йому хочеться розслабитися та спокійно полежати. А з маленькою крикливою дитиною на руках це зробити проблематично.
Але потім чоловік просто почав відмовлятися допомагати мені. Казав, що шалено втомився на роботі, валиться з ніг. Або що погано почувається. Кілька разів навіть додому не приходив, залишався у своєї мами, а мені казав, що занедужав і не хоче, щоб я з дитиною набралася.
Нещодавно я знову попросила його після роботи зайнятися сином, але ця розмова вилилася у суперечку.
– Я не розумію, чим ти взагалі займаєшся цілими днями? Їди до мого приходу майже ніколи немає, у квартирі бардак, гори білизни лежать уже якийсь тиждень. А варто мені прийти додому, як ти намагаєшся всунути мені дитину! Я взагалі з роботи повертаюся, не з курорту!
– Та і я не в санаторії! Не пам’ятаю, коли востаннє вже висипалася. Мені складно без твоєї допомоги, бо дитина плаче та потребує уваги. Я не можу розірватись!
– Чомусь інші жінки якось усі встигають, одна ти у нас особлива! Син ще навіть не повзає, де його поклала, там і взяла. Що тобі заважає бодай вечерю вчасно готувати?
– Раніше ти сам міг вечерю приготувати, і не бачив у цьому проблеми.
– Раніше ти теж працювала, а тепер цілими днями сидиш вдома!
Мені було прикро від такого нерозуміння. Він відмовляється вірити, що за цілий день з дитиною можна реально жодного разу не присісти, тому що вона заспокоюється, тільки коли ти з нею на руках ходиш.
Намагалася пояснити, але чоловік не вірить. Уперся в те, що у всіх все виходить, чоловіків вони не напружують, тільки я його, бідолаху, заїздила.
Дуже хочеться, щоб він посидів з дитиною місяць, а потім поговоримо з ним ще раз. Але він не погодиться, адже займатися з малям – це жіноча робота. Не розумію, що пішло не так, адже раніше нормальною людиною.
Фото ілюстративне.
