Мені на вулицю, чи селом куди пройти, соромно вийти. Люди усі дивляться з осудом, хитають головою. Хоча немає в тому моєї вини, все через старшу доньку. Як я не благала, що я їй тільки не казала, а її спосіб життя залишається незмінним. Аби ж лиш одна дитина, так у мене ще одна донька є. От як їй долю влаштовувати, адже її тепер точно ніхто заміж не візьме.
Добре ми жили ще рік тому. Я себе, навіть, щасливою вважала. Старша донька вийшла заміж за прекрасного хлопця. Вони ще зі школи зустрічались. Молодці, дійсно гарно живуть не можу чогось нехорошого сказати: дім з ремонтом, своя земля, теплиці і худоби повні сараї.
Має моя донька все найкраще. Привозить чоловік їй із-за кордону найновіші і найкращі прилади. По хаті у неї їздить робот пилосос і пральна машина якась така, що речі ледь не випрасувані виймаєш і скороварка є і духовка настільки дорога, що люди за такі гроші й хату купують. Зять у мене далекобійник по закордонам усе їздить. Вдома бува вкрай рідко.
А чотири місяці тому старша доня стала мамою двійні. І все! Мою прекрасну охайну і завжди з голочки одягнену доню підмінили. Заходити до неї у дім лячно! Вона не чесана стоїть посеред купи розкиданих речей, посуд у мийці не митий, аж мухи позлітались.
Я вже її і повчала і навіть голос підвищувала. Ну, як так? Це, що я ледарку виховала? А вона? Замість того, аби за розум узятись – дітьми прикривається. Ну скажіть, яка? Чи я мамою не була? Та у мене усе сяяло завжди. І не було у мене отих всіх приладів новомодних. Машинка пральна маленька і все. І це я тільки про дім говорю. А в дворі і кіт не валявся. газон косилки з весни не бачив, не підметено, та й теплиця бур’янами заросла!
А тут іще її свекруха. Щодня на велосипеді з іншого села стала приїжджати. Уявляєте, як мені соромно! Дивлюсь – біжить сваха із коляскою до магазину сільського. З людьми вітається і ще з гордістю так розповідає, що моя донька спить зараз.
Або донька сама вийде на прогулянку, а сваха там у домі починає лад наводити, усе вимивати та по місцях розкладати. Я вже свекруху просила, аби вона не ставила нас у таке незручне становище. Це ж усі бачать, що моя донька сама ради в хаті власній дати не може, що геть стороння людина до неї їхати з іншого села повинна!
Уже й не знаю, що робити. Хоч виїжджай з рідного села. Соромно як! Плачу без зупину. Якдонести до доньки, що так не можна більше жити, адже вона псує репутацію не тільки свою, а ще й сестри меншої? Хоча менша теж туди ж. Бігає, аби я не бачила до сестри. Приходить аж посіріла від утоми. Лягає і дванадцять годин без просипу спить.
От як так можна а? Який мені сором на старість років. Як вплинути на дорослу дитину, аби узялась за розом і нарешті навела лад скрізь.
Ольга З.
Передрук без гіперпосилання на іntermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
