В Маріуполь Валентина Зубко переїхала три роки тому працювати після навчання. А коли почалося повномасштабне вторгнення, зрозуміла, що має зробити інший вибір: залишитися чи тікати. Вона зібрала речі і пішла в госпіталь.
“Це було тяжке рішення, я залишилась, я розуміла, що потрібна безпосередньо там в цей час, і я б собі не пробачила, якби я пішла і потім би спокійно жила”, – каже вона.
Вона рятувала поранених до останнього, коли вже не чим надавати допомогу – зрозуміла, що кінець близько.
“Уже не було, як надавати допомогу і чим надавати допомогу. У день полону я подзвонила до своїх батьків, сказала, що не буду виходити на зв’язок, я, можливо, буду в полоні. Я хотіла якось вселити надію, щоб вони чекали, як я повернуся, хоч сама не дуже вірила, що я буду жива”, – згадує військова медикиня Валентина Зубко.
Її полонили, як і всіх, хто перебував в бункерах на заводі, пройшовши через 3 колонії, вона робить висновок про окупантів: “Там були гідні військовослужбовці, офіцери, які ставились до нас як до військовополонених, але було багато людей, які просто у нас бачили ворога, хоча ми їм нічого не зробили, я про цих людей не хочу згадувати, говорити, вони не гідні того”.
В колонії вона й відсвяткувала свої 30 років.
“Вони склали про мене пісню, вони придумали самі мінімальні рухи, щоб не привертати увагу, протанцювали, проспівали і це було наскільки щиро, наскільки від усієї душі – я розплакалась. Це дуже важлива ця підтримка, а мій торт – це був кусочок хліба, в якого відірвана шкоринка і так посередині вставлена наче свічка”, – згадує вона.
Вона мріяла про повернення додому, але коли їх вивели з колонії з зав’язаними очима, подумала, що це її остання поїздка.
“Я виходжу з автобуса – бачу борд з прапором України, ну все, тут моїх сліз уже було не спинити, я просто ридала, і тут вітаємо в Україні, ми з дівчинкою, з якою ми разом подорожували, назвемо це так ми просто наскільки плакали, ми кричали – ми перетнули кордон”, – згадує Валентина.
Далі подзвонила батькам і всі вони плакали від щастя. Зараз Валя ввесь час в телефоні – пише і телефонує всім родичам тих дівчат, які залишилися там. Вже вирішила – після реабілітації повернеться на службу.
За матеріалами «5 канал».
Фото: колаж.
