Зустрів я Олену на новорічному корпоративі. Я тоді недавно влаштувався в компанію, де працювала Олена. Працювали ми з нею в різних відділах і, можливо, тому я до ладу про неї нічого не знав.
Олену я помітив одразу. Висока, струнка. Цілий вечір ми з нею протанцювали. Багато жартували, розмовляли. Потім я викликав таксі і провів дівчину додому. Наступного дня я буквально біг на роботу. Так мені хотілося якнайшвидше побачити її…
По дорозі купив букет квітів та коробку цукерок. Олена зраділа, побачивши мене, то ми й почали спілкуватися. Цукерково-букетний період затягувати не стали, бо обом було вже за тридцять.
Вирішили чого тягнути, і я запропонував Альоні переїхати до мене. Жили, як то кажуть душа в душу. Олена виявилася чудовою господинею. Та ще й весела і легка така. Не заморочена, як пташечка-щебетуха.
Я зважився, купив обручку і зробив Олені пропозицію і ми почали готуватися до весілля. Коли складали списки гостей, виявилося, що з Олениної сторони кликати й нема кого. За її словами, у неї залишилися лише далекі родичі і то з ними вона вже сто років не спілкувалася.
І ось буквально напередодні весілля, Олена з подружками помчала у своїх дівочих справах. До салону краси навести красу перед весіллям. А телефон забула вдома.
Я взяв телефон і хотів відвезти Олені. У якому салоні вони будуть, я знав. Але коли я вже сів у машину, пролунав дзвінок, і на екрані висвітлилося «Мама»
Я вирішив відповісти. У слухавку я почув немолодий жіночий голос. Жінка без передмов почала голосити на Олену. Говорила, що так не можна. Мовляв, Олена моя залишила дітей на батьків у віці, а тепер і гроші передавати припинила.
Я привітався з жінкою і розпитав її про подробиці. Виявляється, Олена залишила матері з батьком двох дітей, а сама поїхала до столиці у пошуках кращого життя. Спочатку вона ще надсилала гроші, а потім перестала.
Вони із батьком живуть на пенсію. Пенсія у них невелика. А діти ростуть і багато чого потрібне для них. Я запитав номер картки матері Олени і перевів гроші .
У салон їхати я передумав. Повернувся додому і зібрав речі Олени. Коли вона повернулася пізно ввечері вся така красива, з новим манікюром та стрижкою я мовчки вручив їй валізи. Олена намагалася з’ясувати, що сталося. А я повернув їй забутий телефон. Вона одразу все зрозуміла і почала мені намагатися щось пояснити.
Але бажання слухати її і тим більше продовжувати, якісь стосунки у мене вже не було. Для мене Олена перестала існувати після розповіді її матері.
Можна мене обвести навколо пальця. можна забути про батьків, але діти? Не має у мене майбутнього з такою людиною ніякого і бути не може.
Хіба не так?
Головна картинка – pexels.
