Моя свекруха завше говорила, що на старість має надію тільки на доньку. У неї приказка на устах постійно: “Син до вінця, а донька до кінця”. Все що мала, вона без останку віддавала Лесі тому, що та її колись глядітиме. І ось свекрусі був ювілей – 80 років з’їхалась уся родина і побачили ми дуже неприємну картину.
Леся усе життя купалась, мов сир у маслі. батьки їй квартиру у містечку придбали і увесь свій заробіток практично, їй віддавали. Я не заздрю, але Леся мала все і трошки більше. Мої свекри приїздили до неї два рази на тиждень, привозили готових страв м’ясних у холодильник і консервації і городини різної. Леся ходила у золоті мов цариця, і не знала звідки воно все бралось у такій кількості.
Ну а чоловікові моєму мама дала благословення на весіллі, а тато науку: “Відтепер, сину, ти є годувальником сім’ї. На нас не надійся, а сам приходь нам на поміч, бо ти мужик”. Ото крім того ми ніколи нічого ні на копійку не отримали.
Ми звикли мати надію лиш на себе і справді коли могли, допомагали його батькам. Мій Олесь дуже працьовитий і все що до рук бере, на золото перетворює. З Божою поміччю маємо господарку, власної землі і магазин в селі у нас тримаємо. Ні від кого не залежимо, ще й самі батькам яку копійку перекидаємо до свят.
А це був у свекрухи ювілей – 80 років. Мама Олеся вже давно з сестрою його проживає. Свекра десять років як немає, а вона дуже здала після того, як його не стало. От і переїхала до доньки своєї у містечко на старість, як мріяла.
Нас було запрошено до ресторану на шосту вечора але ми приїхали раніше – о другій дня. Придбали величезний букет квітів і ще один подарунок його мамі, адже побачили дуже хороше крісло гойдалку. У нас і так була машина повна різного краму, але в такий день усього було мало, хотілось подарувати якнайбільше.
Узявши в руки подарунки ми піднялись на поверх до квартири Лесі. На сходовій клітці було чутно, як волає його сестра в квартирі. Мені здалось, що пса свого виховує, але я б і собаці такого не говорила. Однак пізніше, ми зрозуміли, що то геть не те було, що нам спершу здалось.
Коли ж ми подзвонили, то нам відчинили двері дві усміхнені пані – сестра чоловіка і його мама. Вони були щиро раді нас бачити і якби ми вдвох того щойно не чули, можна було б подумати, що нам просто здалось.
Уже на святі ми з чоловіком добре бачили, як ставилась Леся до мами. Видно було не тільки нам, що свекруха моя їй заважає дуже і вона невдоволена узагалі її присутністю. Коли я була у вбиральні, то туди зайшла Леся з двоюрідною сестрою Любою, вони мене не бачили, адже я в кабінці була. Почула я багато неприємного про свекруху і про те, що Леся уже виморилась від того, що та із нею проживає.
Ми із чоловіком поїхали додому дуже вражені. Я скала, що варто було б маму до нас забрати, але чоловік мій проти:
— Мам із Лесею завше так спілкувались. То їхні відносини. Я пропонував мамі не раз жити у нас, але вона не хоче, каже що біля рідної доньки краще ніж біля невістки у тисячі разів. Що маю робити? То її життя.
Тепер я дуже розгублена. Думаю, може варто мені зі свекрухою побалакати? Скажу, що виділю їй кімнату окрему, ми майже завжди на роботі, вона буде сама собі господинею.
Як думаєте, варто таке казати? Чи все ж то мама чоловіка і хай самі собі розбираються?
29,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
