Ніколи не казав, де він, щоб рідні не хвилювалися: “Ми там, де проблеми. Ми там, де потрібні”.
«Він був великий патріот України. Казав: ми воюємо вже не просто за свою землю, а за свою націю, за її існування”, – пригадує сестра пілота Вадима Благовісного.
Він повертався з бойового завдання… ракета ворога… Шансів не було.
«Я танки гриз, як барбарис» – це про нього, бо не дарма дають ордени Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів та “Героя України” посмертно.
Він з маленького чернігівського села, де 50 хат і його свіжовирита могила. Батьки тоді відмовилися евакуюватися, а от сестра поїхала.
“Я все ще чекаю його з війни. Чекаю, що напише — все гаразд, і ми, як зазвичай, поговоримо телефоном. Але телефон мовчить. А в нашому рідному Синдаревському, селі на Чернігівщині на 50 хат, — свіжа могила…”, – каже сестра Катерина, яка вернулася на батьківщину з Нідерландів аби його поховати.
У нього мав бути день народження і вона питала, що ж він хоче на подарунок.
“Я все питала: ну що тобі подарувати, що привезти? А він: та я все маю, нічого не треба. А потім: ну сама придумай, — ділиться сестра героя. — Ми хотіли зробити приємний сюрприз батькам, приїхати додому… 7 вересня вранці я написала братові, що дуже його люблю, побажала гарного дня. За кілька годин надійшло:
“Навзаєм”. Тішилась, що з ним усе гаразд. Але вже пообіді Вадима не стало…», – каже жінка.
За матеріалами Експрес.
Фото: колаж.
