Мама вже собі корвалольчику приготувала, – буркає Наталя.
– Не вміє, Михасику, твоя мама добре з чоловіком поводитися, тому й тато так рідко приїздить.
– Ходи, Михасю, додому.
Ото, мантелепа, ляпнула вголос. Тепер прийдеться вислухати ще й від мами, як з чоловіком поводитися, бо свекруха точно перекаже все їй і ще прикрасить. А ось і перша ластівка:
– Алло. Йду від твоєї матері. Все добре. Так, чекаємо. Я чекаю ( довга пауза, дуже довга пауза) Па.
Почалося. Ще не приїхав, а голову вже крутить. Андрій поводиться так, ніби вона за ці всі три місяці скучила за його розкиданим одягом, запеченим м’ясом і щосекундним догоджанням його дитинній натурі.
– А що на сніданок? А що на обід? А що на вечерю? Де ти була? Чому так довго? Чому ти на мене не реагуєш-дивишся-слухаєш-думаєш-посміхаєшся. Ти, взагалі, рада мене бачити?
Так, вона рада бачити дорослого чоловіка, який приїхав з роботи, який давав собі раду довгий час: сам вставав, вмивався, робив собі сніданок, прав свій одяг і організовував вільний час. Але не ще одного Михайлика.
З появою малюка її світ перевернувся, вивернувся і розділився на «до» і «після». Вона має всеосяжну владу над маленькою дитиною і таку ж безмежну відповідальність. Навколо люди, які їй щось радять, наказують, підказують, але більшість часу вона сама. Андрій відсторонився від дитини, бо вирішив, що має просто заробити гроші для купівлі їжі, одягу і підгузок, колись купить йому машину. А поки погуляє годинку і досить з нього. Він просто вказує їй, що дитина вередує, погано себе поводить, плаче, галасує, просить, вимагає.
Єдина його реакція: «Зроби з ним щось, щоб..». Махнути чарівною паличкою і от вже малюк не плаче, не вимагає уваги, не вередує. Вона має щось зробити. Але так не відбувається і тут вилазить ще й з Андрія дитина, і починається перетягування її уваги капризами.
Ці місяці без Андрія, вона перестає відчувати себе ученицею, яка погано вивчила урок і ось її витвір паскудить своєю присутністю все навколо, і саме вона має вирішити цю проблему. А вона б вирішила, тільки не знає як. Занадто доросла, щоб плакати і занадто безпомічна аби щось вирішити. Щоденний екзамен і щоденне незадоволення.
– Алло! Так, мамо… Добре, мамо.
Це мама вирішила повчити жити. Звичайно, вона не хоче залишитися з дитиною на руках і сама її тягнути все життя. Вона знає, як важко жити одній і скільки коштує одяг, підгузки і взуття. Ні, їй не важко потерпіти.
Але їй важко, а, найгірше, що терпіти треба її Андрія. Того за ким упадала і не уявляла життя. Воно здавалося випаленою пустелею, безкрайньою мерзлотою і попелищем вулкану. Без його руки в руці все було безглуздим. Світ народжувався для них і з ними відійде.
Як вона раділа, коли дізналася, що у них буде хлопчик – ще одна його копія. Вона собі й уявити не могла такого щастя. І вона чесно зберегла цей світ для них трьох. Для неї не існувало нікого навколо.
– Алло. Так, подумала. Подумала над своїми словами. Дякую, що не переказали нашу розмову. Розумію, що в Михайлика має бути тато.
Свекруха. Для неї Андрій ще пелюшковий малюк з величезними синіми очима. І, нажаль, так і є.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
