Василь невдоволено поглянув на стіл:
— Знову борщ і вареники? Та ти що, вигадати чогось цікавенького і смачненького не могла. Он Люся з роботи, ще вдосвіта встає, хоч одна і живе, а собі і голубчиків накрутила і півника стушкувала.
Миска з борщем полетіла на підлогу, а Василь так нічого і не поївши пішов на роботу.«»
Люсю жінки в колективі недолюблювали. Ще та панянка! І все про всіх вона знає і про, що не почни говорити, так вона уже таке робила і вийшло в неї краще за всіх.
— Мені всі дивуються! Я хоч і живу одна а все все вмію. І в’яжу і шию і вишиваю. А коли вже їсти стану готувати, то сусідки прибігають по рецепт, запахи такі-і-і… А консервація в мене яка! Погріб хоч на виставку. Що не баночка то картинка. Банальних рецептів не люблю, сама собі вигадую смакоту. Рецепти просять, а що я можу сказати, як усе з голови. Кум, навіть, жити разом пропонував, бо кума, якщо чесно господиня не дуже. Але я що, я жінка чесна! Ні ні, він же жонатий.
Ото і стала вона для всього колективу “чесною”. Жінки тільки так її і називали, бо жодного разу з хвалених – розхвалених консервацій і наїдків нічого не бачили і не куштували. Все Люся віджартовується, що на дієті, та й везти далеко.
А Василь Люсю слухав і її устами мед пив. Дивився на неї і порівнював зі своєю Галиною. Таки Люся краща! І красивіша, і поговорити є про що. А яка ж господиня! А Галя? Уже й забув коли в останнє з нею говорив нормально. Все бігає, як білка в колесі: корова, свині, городи, робота, діти. А ввечері вимикається без сил, аби зранку знову те ж саме робити. Набридло!
І Люся он як посміхається. Дивиться з неприкритим захопленням.
— Ви видний мужчина, – казала, – я б на місці вашої жінки, вас на п’ядестал поставила і пилинки здувала. Ех, якби ж не ваша дружина…
День за днем слухаючи Люсині слова впевнювався – Галя його не варта. Тому одного дня зібрав речі і сказав ошелешеній дружині, що подає на розлучення. Вона, мовляв і господиня не надто і його не доглядає і взагалі, як жінка його вже давно не цікавить.
— Такого, як я потрібно любити і берегти. Адже таких уже і немає.
Не сказати, що Галя була здивована – все до того йшло. Відколи змінив роботу і потрапив у новий колектив, вона його не впізнавала. Став дріб’язковим, постійно все було йому не так. Про ту Люсю всі вуха продзвенів. Так шкода їй було сім’ї, але не до сліз. Діти виросли, все бачили і розуміли. Тому те, що Василь врешті пішов, сприйняла скоріше, як полегшення.
А Василь з’явився на Люсиному порозі, мов принц. Нова жінка годила і любила його цілий тиждень. Балувала і першим і другим і третім, а потім якось трошки перестала. На столі все частіше були страви, які сам Василь і готував. Адже у вправної Люсі, то голова, то нога, то рука. А потім і геть готувати перестала.
— У мене дієта. Ти ж хочеш, аби я у тебе красунею була. Потерпи трошки, любий.
Не бачив він ні порядків, ні того погріба, який на виставку можна відправляти. За три місяці “щасливого” життя схуд на двадцять п’ять кіло, і врешті зрозумів – Люся ледача до всього, крім балачки. Свою Галю згадував, як верх жіночої досконалості і хазяйновитості: і у хаті чисто, і на городі висапано і сама доглянута і він біля неї красенем був. І нащо ж він дивився коли з дому йшов?
Одного теплого Недільного ранку, коли Галя поверталась з церкви, на порозі її нового дому, хату в якій до того з Василем жили продали, а гроші порівну розділили, її чекав колишній чоловік. Смішно на нього і дивитись було: речі в плямах висіли на худому Василеві, як на вішакові, не бритий.
— Галю, я повертаюсь. Знаю – тобі без мене не просто, от і приїхав.
— Що, Василю, гіркий у Люсі борщ виявився. Але ж ти сам його так хотів. Їж не обляпайся. А мені ти не потрібен, краще мені без тебе.
Автор Анна Корольова.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
