fbpx

На цю зустріч випускників її погнав чоловік: – Іди, іди. Подивися як люди живуть. Розпитай, яких чоловіків мають і тоді побачиш, що я в тебе просто золотий

Йти абсолютно не хотілося, але раз треба таке перевірити – вона піде. Бо той «золотий чоловік» вже їй в усі вуха протуркотів. Звичайно, всі прийшли в кращих вбраннях і хвалилися один поперед другого, хто та як. А вона що? Чим їй хвалитися? Але дійшла черга і до неї, то вона, колишня староста класу, відмінниця і приклад для наслідування сказала:

– Прокопишин Людмила, тридцять з хвостиком. Мама двох прекрасних діток. Працюю бухгалтером у чоловіка на фірмі.

От вам. Не буде ж вона розказувати, що домогосподарка і шукає чоловікові заначки?

Звичайно, вона була не єдиною дівчинкою в класі, про яку хотіли все знати. Була ще Ліда Терех. Оце була красуня і любов всіх хлопців в класі, але вона була дівчинкою хорошою, тому ні з ким не водилася. Вона якось в старших класах різко взялася за навчання і, всім на диво, закінчила школу з золотою медаллю.

Звичайно, вони шепотілися, що то Лідина бабуся взялася за викладачів. То одному щось передасть, то другому, бо ж вона працювала на оптовому ринку, а знайомства, знаєте, ще ніхто не відміняв, тим більше, що всі хочуть дешевих продуктів на весілля-застілля.

Далі ніхто нічого про неї не знав, але зараз Ліда була душею компанії і розповідала про свої досягнення. Вона була в зачісці, золоті і хутрі – успіх передом, як то кажуть. Хвалилася, що працює в престижній фірмі і скоро її підвищать по посаді. Вона розлучилася і тепер її серце відкрите для її однокласників. Так і сказала. Ці лисіючі і пузіючі чоловіки щасливо за хіхікали, і почали підливати Ліді ще, і ще. Було весело.

Кочуючи від однієї купки дівчат до іншої, Люда набиралася подробиць життя кожної. Але все було стандартно: діти, чоловік, робота, хотілося б кращого, але, коби не гірше. Вийшла на вулицю трохи подихати повітрям, а тут Ліда димить:

– Ніколи б не подумала, що ти, відміннице, будеш вдома каструлі мити. А така була завзята.

– Каструлі ми й в раю мити будемо, так, що не треба мене жаліти, – трималася молотком Люда.

І, раптом, Ліда розревілася.

– Я завжди хотіла бути кращою за тебе. Завжди! Ти не уявляєш, як я злорадствувала, коли ми разом закінчували школу на «відмінно». Я ж завжди в тебе списувала. А потім бабуся запхала мене в той економічний коледж! – скривила рот Ліда. – Яка ж то діра. Нічого не розуміла. А то все цифри і запам’ятовувати треба цілу купу всього. І жодного гідного хлопця – самі дівки. І бабця щодень капає, що я маю вчитися, бо мене з таким трудом туди запхали. Я нічого кращого не знайшла, як зустрічатися з сином директора коледжу. Яким він був за телепнем – не уявляєш. А я мала все мовчки вдавати неземне щастя, бо попереду ще два роки і випуск. Але цей екземпляр вирішив мене вразити і запропонував на четвертому курсі одружитися. Нормальний? І не відмовишся, і псувати життя не хочеться. Погодилася. Бабуся ж така щаслива була. Сказала, що я в неї пішла – знаю толк в житті. Продукти всі були у неї з бази, весілля в якійсь колибі.

Згадувати не хочу. Як тільки закінчила той коледж, звичайно, з відзнакою, то мені свекор й роботу підшукав у спільних знайомих. Взяли вони мене в обороти, Люда, як не знаю, що. Десять років коту під хвіст пішло. Пройшло би й більше, але бабуся звільнила від себе цей світ і я теж вирішила звільнитися. Але то все – дрібниці. Просто я тиждень до цього дня готувалася, худла, займалася фітнесом щодень і майже нічого не їла, крім води. Пів дня провела в салоні краси, гарно одяглася. А ти? Прийшла така в тому, в що влізла, добре, що розчесалася. В житті нічого не досягла. І шкіришся! Ти весела! Ти спокійна!!! Як ти можеш бути щасливою?

Люда обійняла однокласницю і та залила макіяжем її вихідну сукню. Не страшно, от тепер вона точно має про, що розказати чоловікові.

Автор Ксеня Ропота, спеціально для intermarium.news.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page