Йти абсолютно не хотілося, але раз треба таке перевірити – вона піде. Бо той «золотий чоловік» вже їй в усі вуха протуркотів. Звичайно, всі прийшли в кращих вбраннях і хвалилися один поперед другого, хто та як. А вона що? Чим їй хвалитися? Але дійшла черга і до неї, то вона, колишня староста класу, відмінниця і приклад для наслідування сказала:
– Прокопишин Людмила, тридцять з хвостиком. Мама двох прекрасних діток. Працюю бухгалтером у чоловіка на фірмі.
От вам. Не буде ж вона розказувати, що домогосподарка і шукає чоловікові заначки?
Звичайно, вона була не єдиною дівчинкою в класі, про яку хотіли все знати. Була ще Ліда Терех. Оце була красуня і любов всіх хлопців в класі, але вона була дівчинкою хорошою, тому ні з ким не водилася. Вона якось в старших класах різко взялася за навчання і, всім на диво, закінчила школу з золотою медаллю.
Звичайно, вони шепотілися, що то Лідина бабуся взялася за викладачів. То одному щось передасть, то другому, бо ж вона працювала на оптовому ринку, а знайомства, знаєте, ще ніхто не відміняв, тим більше, що всі хочуть дешевих продуктів на весілля-застілля.
Далі ніхто нічого про неї не знав, але зараз Ліда була душею компанії і розповідала про свої досягнення. Вона була в зачісці, золоті і хутрі – успіх передом, як то кажуть. Хвалилася, що працює в престижній фірмі і скоро її підвищать по посаді. Вона розлучилася і тепер її серце відкрите для її однокласників. Так і сказала. Ці лисіючі і пузіючі чоловіки щасливо за хіхікали, і почали підливати Ліді ще, і ще. Було весело.
Кочуючи від однієї купки дівчат до іншої, Люда набиралася подробиць життя кожної. Але все було стандартно: діти, чоловік, робота, хотілося б кращого, але, коби не гірше. Вийшла на вулицю трохи подихати повітрям, а тут Ліда димить:
– Ніколи б не подумала, що ти, відміннице, будеш вдома каструлі мити. А така була завзята.
– Каструлі ми й в раю мити будемо, так, що не треба мене жаліти, – трималася молотком Люда.
І, раптом, Ліда розревілася.
– Я завжди хотіла бути кращою за тебе. Завжди! Ти не уявляєш, як я злорадствувала, коли ми разом закінчували школу на «відмінно». Я ж завжди в тебе списувала. А потім бабуся запхала мене в той економічний коледж! – скривила рот Ліда. – Яка ж то діра. Нічого не розуміла. А то все цифри і запам’ятовувати треба цілу купу всього. І жодного гідного хлопця – самі дівки. І бабця щодень капає, що я маю вчитися, бо мене з таким трудом туди запхали. Я нічого кращого не знайшла, як зустрічатися з сином директора коледжу. Яким він був за телепнем – не уявляєш. А я мала все мовчки вдавати неземне щастя, бо попереду ще два роки і випуск. Але цей екземпляр вирішив мене вразити і запропонував на четвертому курсі одружитися. Нормальний? І не відмовишся, і псувати життя не хочеться. Погодилася. Бабуся ж така щаслива була. Сказала, що я в неї пішла – знаю толк в житті. Продукти всі були у неї з бази, весілля в якійсь колибі.
Згадувати не хочу. Як тільки закінчила той коледж, звичайно, з відзнакою, то мені свекор й роботу підшукав у спільних знайомих. Взяли вони мене в обороти, Люда, як не знаю, що. Десять років коту під хвіст пішло. Пройшло би й більше, але бабуся звільнила від себе цей світ і я теж вирішила звільнитися. Але то все – дрібниці. Просто я тиждень до цього дня готувалася, худла, займалася фітнесом щодень і майже нічого не їла, крім води. Пів дня провела в салоні краси, гарно одяглася. А ти? Прийшла така в тому, в що влізла, добре, що розчесалася. В житті нічого не досягла. І шкіришся! Ти весела! Ти спокійна!!! Як ти можеш бути щасливою?
Люда обійняла однокласницю і та залила макіяжем її вихідну сукню. Не страшно, от тепер вона точно має про, що розказати чоловікові.
Автор Ксеня Ропота, спеціально для intermarium.news.
Фото ілюстративне.
