На весілля майбутня свекруха мені піднесла дуже дивну каблучку. Там грамів із десять золота було і посередині величезний янтарний камінець. Дарувала вона мені і казала, що та прикраса у них переходить від свекрухи до невістки уже щосте покоління як і тепер вона моя. Я ще тоді поглянула і зрозуміла, що такого не носитиму точно, тому через тиждень віднесла те “чудо” до ювеліра, аби трішки змінити.
Не знаю, можливо, колись ось такі речі громіздкі і безформенні були в моді і самим виглядом своїм показували значущість і статус власниці, але нині то явно не тренд. По-перше – янтар. Ніколи він мені не подобався, а цей ще й з краплинками повітря якогось був б-р-р-р. Золото жовте і видно, що носило його не одне покоління жінок, бо все поцарапане якесь. Коротше при першому ж погляді я зрозуміла, що та річ не моя.
Однак. я людина вихована, тому, подарунок прийняла і навіть подякувала. Коли минув тиждень після весілля я узяла перстень і пішла до ювеліра. Попросила переплавити мені ото громіздке “чудо” на гарненьку каблучку і сережки до неї. Янтар отой я забрала, бо камінь не мій, хай лежить, може кому знадобиться.
Минув рік після того, як ми одружились. На святкування нашої першої річниці ми покликали близьких друзів і рідню. Посидіти вирішено було у кафе, що поруч дому нашого. Нічого особливого, просто привід зустрітись і побачити одне одного у такий нелегкий для всіх час.
Перед тим, як іти в кафе свекруха до нас заскочила. Ми з нею зібрались і вже майже вийшли, як вона заявляє:
— Одягни нашу родинну каблучку. Знаєш, що усі власниці цієї чарівної каблучки були дуже щасливі у парі. У нас жодного розлучення за шість поколінь, мені бабуся казала, що напевне та річ замовлена, бо не може бути то все просто так. Я посміялась на такі забобони і показала каблучку і сережки, що вже рік носила не знімаючи.
— Ось кажу. Тепер ваша каблучка наш шлюб оберігає перетворившись у цю красу.
Що тут почалось. Я не очікувала від тихої і спокійної свекрухи такої реакції, вона аж на місці підстрибувала і руками махала в усі боки від обурення і невдоволення. За її словами я права не мала переплавити її подарунок, адже то – реліквія сімейна.
На святі вона так і не була присутня. Пішла високо піднявши голову і відносини наші відтоді стали дуже натягнутими, адже вона мені щоразу ту каблучку вигадує.
А я ніяк не можу зрозуміти, а в чому власне справа? Мені та річ була подарована? Якщо так, то що я не можу нею розпоряджатись на власний розсуд?
Ну, а ви б носили прикрасу яка не має вигляду і давно не модна тільки тому що це “реліквія”?
06,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
