На візит мами і сестри моєї, та ще й у робочий час. я точно не очікувала. Співробітниці з цікавістю визирали у вікна, аби поглянути, що ж то там таке відбувається. А подивитись було на що, адже мама із сестрою прийшли не про життя моє запитати, а влаштували таку сцену, що ще довго усі в офісі пам’ятатимуть.
Я з дитинства не могла зрозуміти, чому то мама так до мене ставиться. Сестра батька називала “татом” а от я повинна була на ви і Анатолій Ілліч. Мені було вісім, коли бабуся по татові видала, що на мене у цьому світі ніхто й не чекав.
Вже будучи старшою я дізналась, що мама із чоловіком розлучались на якийсь час. Ніхто не знає, хто мій тато насправді, а я повинна бути вдячна людям які мене виростили за доброту і за те, що мене ростили. Цікаво вийшло, що на матері вини ніякої, а от я самим своїм існуванням завинила усім.
Сестра ж моя була від мене старшою на десять років і саме вона була улюбленицею в родині. Я ще геть мала була, як вона вийшла заміж за свого ровесника. Мене на весілля не брали, я жодного разу не відвідувала її дім, тому, як вона жила із чоловіком мені не відомо.
Додому вона повернулась через два роки разом із моїм старшим племінником. Що сталось, я так і не зрозуміла, чула лиш, що отой її Ромка не надто хороший і що він зіпсував їй життя.
До слова, моя сестриця за останні п’ятнадцять років тричі заміж виходила і тричі вдягала сукню весільну. От тільки її шлюб ніколи не тривав довше ніж три роки. Маю я вже п’ять племінників нині.
Ну а росла і мріяла швидше поїхати від матері і вітчима свого, власне, вони також дні рахували до мого повноліття. З дев’ятого класу мене віддали до музичної школи інтернату, тож вдома я жила рідко.
Вчитись пішла тільки завдяки настанові однієї із моїх вчительок. Вона перший час і опікала мене і підтримувала у дорослому житті.
Якось так вийшло. що я завжди була близькою зі старшим своїм племінником. З усієї родини лиш він ставився до мене по-доброму і щиро мене любив. “Тітонька” так він мене кличе ласкаво, хоч різниця між нами аж 10 років.
Саме завдяки йому я й познайомилась із Романом – першим чоловіком моєї сестри. Прогулювались якось разом, та так і почали спілкуватись. Три роки ми зустрічались і ось, я отримала пропозицію.
— Ти що собі думаєш? – волала мама і сестра. Хоч і не бачились ми більше року, а прибігли обоє до мене на роботу, – Як ти можеш зрадити нашу родину? Як тобі до голови прийшло поєднати долю з Ромою? Сестрі долю зіпсував і ти туди ж? Хіба б пішла твоя сестричка від хорошого чоловіка? Залишила б людину з якою можна жити щасливо?
Я ледь вмовила їх піти додому і нарешті припинити ту виставу. Довго того дня блукала містом не в силі заспокоїтись. На той момент я була обурена і ображена, а нині я просто розгубилась.
В голові слова матері, а в душі сумніви. Я кохаю Романа, він прекрасна людина, але чи й справді варто мені йти за нього?
А що якщо мама права? Адже ще ніхто і ніколи не покинув хорошого чоловіка.
Як бути? Кого слухати? Розгубилась а порадитись ні з ким.
Головна картинка ілюстративна.
