На заробітках в Італії я була більше двадцяти років. За цей час я не тільки дім у селі гарний збудувала, а й дітям по квартирі і дачі придбала. Повернулась я майже рік тому, якраз перед усіма цими подіями, а пів року тому я дізналась про своє здоров’я прикру новину. За допомогою звернулась до дітей, адже потрібні були кошти і чималі, проте вони мені відмовили, пояснивши, що не мають стільки і де взяти не знають. Саме тому я зважилась на цей крок.
На заробітки я поїхала у тридцять років. адже овдовіла і мала двох дітей, яких потрібно було одягати і вчити. Я могла б залишитись і працювати на фермі, але заробітку того – гіркі сльози. Робота важка, а я в боргах і зарплатні майже не бачила. Саме тому я вирішила їхати до двоюрідних сестер, що працювали у Чехії. Дітей залишила з мамою.
У Чехії я на довго не затрималась, адже знайома запропонувала піти на її місце – доглядати стареньку немічну сеньйору в Італії. Я не задумуючись погодилась, адже заробіток був у рази вищим. Так я в Італії двадцять років і працювала.
За той час мої дітки виросли, отримали освіту. Коли вона надумали сім’ї створювати, то я обом купила по квартирі у нашому місті. Сама ж розбудувала свою хату і зробила все, аби старіти мені там було зручно і спокійно.
Повернулась я рік тому, аби маму свою догледіти. Мені пропонували найняти доглядальницю, але я не хотіла неньку на милість чужої людини у такому стані важкому залишати. Добре, що приїхала, бо не знаю як би вона сама у такий час витримала б у хаті.
Мамі легше стало, але не встигла я порадіти, як дізналась про своє здоров’я невтішну новину. Потрібно було рятуватись і швидко, але для того, аби одужати мені потрібна була значна сума. Я грошей не мала таких, усі мої заощадження не покривали і половини потрібного, тому я звернулась до дітей. Думала що ми разом знайдемо вихід. Донька і син мене вислухали, скрушно похитали головами і сказали, що нічим допомогти не можуть. Мовляв, самі ледь кінці з кінцями зводять і не мають знайомих навіть, аби ті могли допомогти у такій скруті.
По всьому виходило, що вони вмили руки і махнули на мене рукою. Мені так прикро стало. Звісно. я розумію. що нині не проста ситуація, але, хоча б спробувати, чи вигляд зробити, що мені допомогти намагаються вони б могли? так ні! у них одразу відмова і все, з0абули. Ніби, то я у них запитала чи підемо на каву.
Я зрозуміла, що мушу сама про себе подбати, тому з холодною головою сіла і почала думати, звідки можу взяти необхідну суму. По всьому виходить, що доведеться мені продавати одну з квартир, що я дітям придбала.
Вирішила я що варто продавати дві, аби дітей не ділити. Залишок коштів я б поділила між ними і обоє могли б узяти собі житло в кредит.
Діти почувши це проходу мені не дають, просять не робити такого. Цікаво. що вони не кажуть, що знайдуть вихід для мене, а говорять тільки, як їм буде складно і ще нагадують, що стовідсоткової гарантії мого одужання немає.
Мама моя теж просить так з дітьми не вчиняти, говорить, що вони від мене відвернуться, а що може бути для матері важчим?
Я ж розгубилась. Може і справді у мене доля така і варто змиритись? Яку я згадку про себе залишу – подарувла дім і забрала? Хіба так роблять справжні матері?
Але з іншого боку, шанс є і спеціалісти дають дуже хороші прогнози на одужання. Невже не варто ним скористатись? Я ж не на вулицю їх відправляю, у обох є дачі де жити можна.
Порадьте, як мені бути?
Світлана К.
Головна картинка ілюстративна.