Він – герой проекту «Герої Свободи» – звичайний чоловік, який жив в Києві, ходив з коханою на концерти та з друзями в лазню. І от 24 лютого і він перестає бути масажистом, фізичним терапевтом, ерготерапевтом, психологом, а стає старшим бойовим медиком роти Десантно-штурмових військ Збройних сил України.
Війна його застала в дорозі – їхав потягом до Чернівців, коли в Коломиї почулися звуки вибухів, він купив зворотній квиток назад до іншого, спустілого Києва.
“Увечері 23 лютого я поїхав у Чернівці на тренінг. Біля Коломиї почалися вибухи. Паніка, люди плакали. Прийшло повідомлення від знайомої. Ми бачилися перед цим і я тоді сказав, що, можливо, ця зустріч остання перед війною. Я з телефона купив зворотний квиток. І вранці 25-го повернувся в інший Київ. Вимкнено світло, метро не працювало. Всі налякані”.
Він знав, що буде війна, тому готувався заздалегідь.
«Я практикую медитації понад 20 років. Наприкінці січня у мене було видіння. Божа Матір сказала, що треба залишитись в Україні, бо буде війна. Я побачив танки, ракетні удари. Тож організував навчання з тактичної медицини. Мій товариш атовець і парамедик сказав, що допоможе, якщо зберуться хоча б 10 людей. Я написав пост, під яким до вечора було 80 плюсів. Ми підготували більше як 70 людей з тактичної медицини, першої медичної допомоги та при пораненнях”.
Якісь знаки не покидали Олега й дорогою в військомат – стало погано молодому хлопцеві і він надавав йому допомогу, перед ним в ящику забрали останню зброю… Пізніше йому сказали, що ті люди перед ним поїхали до Ірпіня і Бучі. 26 лютого його прийняли до ЗСУ.
Далі Олег зрозумів, що все його життя готувало його до цих подій. Олег до 2007 року працював у гірничій промисловості – слюсарем, гірничим майстром в кар’єрі та в шахті, а потім вивчився на фізіотерапевта, вивчив психотерапію та психологію.
«Таке враження, що життя готувало мене до цієї війни. Скажімо, гірники – прямолінійні, брутальні. Ніхто не жує соплі, слабкості там не розуміють. Дали завдання – ти його робиш. Це був досвід співіснування у чоловічому колективі, який знадобився й у війську. Як і досвід туризму та подорожей”.
Вони були на Житомирському напрямку в холоді і невизначеності, останнє найбільше пригнічувало.
“Найскладніше – невизначеність: коли зранку не знаєш, що буде ввечері. Це не дозволяє розслабитись навіть вночі. Ми жили у сирих і холодних підвалах, бліндажах. Бувало, 80 відсотків усього особового складу нездужали. Не вистачало ліків. Але жити в казармах було надто ризиковано. Бачив наслідки авіаударів, зруйновані хати, церкви. За 3-5 кілометрів від нас падали ракети, чулися авіаудари. Поруч шастали диверсійні групи. Побратими бачили в тепловізор – стоять якісь люди, палять, а ми знаємо, що наших там немає, це ДРГ. Оце відчуття, що вони поруч, неприємне”.
На щастя, у підрозділі Олега не було важких поранених, хоча в частині були і 200-ті, й 300-ті.
“Більшу частину часу я навчав бійців тактичної медицини, лікував хворих. Я не знищив жодного ворога, але допоміг відновити та зберегти здоров’я сотням наших бійців”.
Олег каже, що був цілком щасливим до початку повномасштабного вторгнення – навчав людей тайському масажу, працював у двох дитячих поліклініках, викладав в університеті науку фізичним терапевтам і мав приватну практику, мав друзів і кохану.
“У мене було щасливе життя: подорожував, ходив із друзями в лазню, на концерти, в ресторани з коханою. На заняттях із тайського масажу ми проводили чаювання. І здавалось, що це дрібниця. Але коли я тут заварював ромашковий чай, у мене на очах були сльози. Бо з того життя не залишилось нічого. Навіть ромашковий чай тут інший. Та я не жалкую. Щось втратив із цивільного життя, але отримав таке, чого за гроші не купиш. Люди, які мене оточують, справжні герої. Для мене честь бути серед них.
Мій син живе у Німеччині. Я літав до нього на тиждень у грудні минулого року. Коли закінчиться війна, хочу привезти рідних в Україну. Це моя найбільша мрія».
За матеріалами «Герої свободи».
Фото: ФБ Герої свободи.
09/07/2022
