fbpx
Історії з життя
Наступного дня я прийшов раніше, у тещі був післяобідній сон. Я прошмигнув у свою кімнату і теж задрімав. Розбудив мене стук в кухні. Я встав, попрямував на кухню, щоб винести звідти кота, чомусь я подумав, що то він. Я відкрив двері і застиг. Теща пританцьовуючи мила посуд, заварювала собі чай і робила бутерброд. Ви, напевно, задумалися, як це все вона може робити, якщо вчора ледь рухалась

Я прогрів машину і відправився на вокзал. Стрілки на годиннику показали чотири години. Поїзд затримувався. Я топтався на пероні, слабкий морозець лоскотав щоки. Ось і потяг. Вагони миготять перед очима. Нарешті, він зупинився. На пероні крім мене не душі. Жоден вагон не відчинили, я захвилювався.

Раптом рипнули двері сусіднього вагона. Я заспішив туди. Перед очима з’явилася рука, потім вже вся моя теща вийшла. Я допоміг їй спуститися, прийняв у провідниці її сумку на коліщатках.

– Що ж сталося, мамо? Чому ви не попередили, що занедужали? Ми б давно до вас приїхали.

– Так що вас турбувати зайвий раз. Я, ось, сама приїхала. У столиці спеціалісти кращі – охаючи мовила вона тримаючись за спину.

– Так-так, звичайно, – тільки і міг я відповісти, підхопив сумки, а теща задріботіла ззаду.

Раптом з її сумки щось занявчало. Я здивовано подивився на Тамару Миколаївну.

– Так, це мій Кекс. Куди ж я його залишу в холодній хаті?

Я задумався, чому в холодній? Теща побачивши мій погляд відповіла:

– Так я до вас на всю зиму. Не виженете? Мені так ні сніг не почистити, ні дров занести.

Здивуванню нашому не було меж. Але це ж мама!

Напоївши гостю гарячим чаєм і уклавши на ліжко, відпочити з дороги, ми сіли на кухні. Чашки з чаєм стояли незаймані. Кожен думав про своє. З сусідньої кімнати хвилин двадцять чюлося:

– Ой – юй! Ай – яй!

Мені здалося, що Тамара Миколаївна грає на глядача, але нічого вголос не сказав, щоб не образити дружину. Скоро все стихло і пролунало хропіння, та не просте, а з присвистом.

Наступного дня я прийшов раніше, у тещі був післяобідній сон. Я прошмигнув у свою кімнату і теж задрімав. Розбудив мене стук в кухні. Я встав, попрямував на кухню, щоб винести звідти кота, чомусь я подумав, що то він. Я відкрив двері і застиг. Теща пританцьовуючи мила посуд, заварювала собі чай і робила бутерброд. Ви, напевно, задумалися, як це все вона може робити, якщо вчора ледь рухалась.

– Так-с, ось я вас і зловив!

Від несподіванки Тамара Миколаївна випустила ножа, шматок ковбаси теж гепнувся туди, і його не забарився проковтнути Кекс. Теща повернулася до мене, погляд був дуже жалісливий.

– Пробач, зятю, не говори дружині. Вона мене відразу додому відправить. Вона не любить, коли я приїжджаю.

– Розповідайте, як дійшли до такого?

– Ну як. Снігу в цьому році аж надто багато навалило. Чистити мені важко. Я брата Івана все просила. Він раз почистив, два і каже: “Мені свій сніг набрид, а два двори чистити я вже не в силах. Їдь-но ти зимувати до дочки, а я за будинком нагляну.”

Я почухав потилицю, похитав головою і пішов до себе, обіцяючи зберігати таємницю.

Минуло два місяці. Теща і правда була непомітною, але хорошою помічницею. Від хропіння ми купили беруші, а потім до нього звикли, і коли вона не хропіла, я вже погано засинав.

Тільки кота я готовий був відправити в якусь далеку подорож. Тапки ми ховали в шафу, решту взуття теж. Ну а якщо забували, то він обов’язково на їх мітив.

Але наша дорога мама мала ще одну таємницю. Відкрив я її теж випадково, підслухав розмову її з братом Іваном:

— Як з’їхали, а оплату хоч залишили? Подивися гарненько, нічого не зникло.

Довелося тещу знову розпитувати.

– Не просто так я до вас приїхала. Напросилися до мене студенти якогось столичного ВИШу. Місцевість у нас гірська, сам знаєш. А вони збирали пісні і записували обряди. Сподобалось їм у мене, запропонували за мій будинок щомісяця п’ятнадцять тисяч оплачувати за умови, що я з’їжджаю. Вони там щось типу зеленого туризму для своїх влаштували. Іван наглядає, аби все добре було. А я до вас сюди подалась.

Я посміявся від душі. Теща у мене молодець, тепер розумію в кого дружина моя пішла. Прожила вона в нас зиму і поїхала з Богом додому. Тепер вона в нас бізнес вумен. Так вже тим студентам місцина їхня сподобалась, що й на літо приїздили і друзям радили.

А відносини у нас завжди були хороші, а тепер ще кращі стали. Поважаю я її – прекрасна жінка. Нам допомагати намагалась, але я зі згоди дружини відмовив. Запропонував їй світ побачити і у санаторіях поніжитись. А Кекс у нас залишився, не погодився їхати, хоч що хоч роби. Наглядає він у нас за порядком у домі. Я, навіть, шкарпетки навчився на місце складати. Дуже вже він швидкий з цим ділом.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page