fbpx
Історії з життя
– Навпіл все поділила, так? Між двома синами? – Ніііііі. Навпіл б вони і без заповіту поділили. А я ось саме хочу, щоб більша частина майна дісталася молодшому синові і його сім’ї!.. Тому що старший не заслужив! Нехай подякує за це своїй дружині

– А я велику справу зробила минулого тижня! – ділиться з найкращою подругою Наталія Максимівна. – Дійшла все-таки до нотаріуса, оформила заповіт. Ось! І синам сказала про це, обом. Нехай знають, що є документ… Ні, ну я, звичайно, ще сподіваюся пожити, мені всього шістдесят сім. Але поки при своєму розумі і пам’яті, подумала, що потрібно привести справи в порядок, як всі розумні люди роблять…

– Ну і правильно! – підтримує Наталію Максимівну подруга. – Навпіл все поділила, так? Між двома синами?

– Ніііііі.. Навпіл б вони і без заповіту поділили. А я ось саме хочу, щоб більша частина майна дісталася молодшому синові і його сім’ї!.. Тому що старший не заслужив! Нехай подякує за це своїй дружині…

У Наталії Максимівни двоє дорослих дітей – сини тридцяти дев’яти і тридцяти трьох років. Обоє живуть окремо, одружені, у старшого двоє школярів, молодший з дружиною теж з дня на день чекають на появу другої дитини. Обидва працюють і платять іпотеку. І навіть імена в дружин обох братів однакові – Марії.

Але от невдача: якщо з «молодшою» Марією Наталія Максимівна мало не подружка, зі старшою стосунки не складаються з самого початку.

– Це мій тягар, все життя думаю і зрозуміти не можу, в чому я перед старшою невісткою завинила? – розповідає Наталя Максимівна. – Начебто я нічим ніколи її не ображала, навпаки. Але мені з самого початку ясно дала зрозуміти, що моїй присутності не раді! Перші роки приготую щось, несу їм, пригостити. «Ой, ми таке не їмо!». У журналі статтю знайду, несу показати – «Ой, ми таке не читаємо!». Передачу по телевізору захочу обговорити – «Ми таке не дивимося!»…

– Так, є такі принцеси…

– Саме – принцеса. Все з таким гонором, все – задерши носа! Футболку подарувала їй на день народження якось, пам’ятаю, в перший рік після весілля. Гарну сукню на літо, легку, саме те на кожен день, і недешеву, між іншим! У магазині купувала. Через кілька днів йду повз їхній дім, дивлюся, на сміттєвому баку щось знайоме висить… Підходжу – мамо рідна! Подарована мною сукня.. Ну ось і як після такого гарно ставитися? Захочеться щось робити ще?

– Нічого собі! А ти не запитала у неї потім, чому так? Чому вона сукню викинула?

– А навіщо щось питати? Все і так зрозуміло, подарунки мої не потрібні. Онуків мені теж не давали принципово. Раптом не тим нагодую, не так скажу, все правильне виховання зіпсую! Дивно, як це я своїх двох- виростила, не зіпсувала? І чоловік її нормальною людиною виріс… Правда, не для мене. Після його одруження як стіна між мною і старшим сином. І цю стіну звати Марія… Син начебто соромиться мене. Зате з тещею носиться, всі вихідні, свята – у них, онуки тільки ту бабусю знають. Ой, та що вже тепер, багато можна говорити, все життя ж не перекажеш!..

…Коли одружився другий син, Наталія Максимівна, навчена непростим досвідом, поставилася до невістки трохи насторожено. Однак молодша Марія швидко розтопила льодок недовіри з боку свекрухи.

– Така мила, усміхнена, товариська! Завжди розповість все, в гості покличе. Я її навчила наші фірмові котлети робити, то у неї виходить краще, ніж у мене! Вона взагалі молодець, господиня чудова. Вдома порядок, чистота, навіть зараз, коли вона вже при надії!.. Завжди цікавиться здоров’ям, запитує, чим допомогти. Коли у сина день народження, завжди ще з ранку мені дзвонить Марічка і вітає з іменинником! Дякую вам, каже, Наталіє Максимівно, за сина, такого гарного чоловіка виховали! Так приємно, просто не передати! ..

– І внук від молодшого сина вам ближчий, мабуть?

– Ну звісно! А зараз ще Марічка внучечку мені народить, осьподарує

***

– …Мама чоловікова приголомшила, поставила перед фактом! – сумно розповідає Марія, старша невістка Наталії Максимівни. – Оформила заповіт, все відписала молодшому синові. Сумно, але нічого нового. Так все життя: брату все, а нам нічого. Він у неї улюбленець. І діти його для бабці ближчі, ніж наші. Їм і подарунки дарують цінні: золото, діаманти…

– Можливо, та невістка просто змогла знайти до свекрухи підхід, вибудувати нормальні стосунки?

– Так, Марія-молодша у нас, звісно, молодець: без мила влізе куди треба. І посміхнеться вчасно, і підтакне, і посміється в унісон, я так не вмію… Зате вона он ще не матір’ю не стала, а подарунок вже чекає на неї… А мені за все життя чоловікова матуся одну-єдину сукню подарувала, але яку сукню, як у моєї бабусі була в 80 років, а мені в 20 років…

– Це те, яке ти викинула на смітник?

– Оооо… Вона і вам вже розповіла, так? Вона всім цю історію розповідає, ха-ха… Викинула, це так, та на нього навіть безхатьки не клюнули, хоча вони там все беруть без розбору. А це чудо дизайну висіло на ящику кілька днів, поки вона його не побачила. Тепер нагадує мені цю сукню, сімнадцять років вже минуло, а вона все забути ніяк не може! Та мені і не треба нічого від неї. У мене свої батьки є, які мене балують і дарують подарунки. Просто за чоловіка прикро. Він щиро не може зрозуміти, за що мама з ним так… Чим він гірший за брата?.. Так і живемо.

Автор: Еlena Dunаeva.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page