“Назвіть хоч горщиком лиш у піч не ставте” – приказка зовсім не для мене. Син сміється, чоловік біля скроні пальцем крутить, а невістка не розуміє. а чому то я так образилась. А мені от цікаво, хто б таке стерпів. хай хоч і від дитини малої.
Споконвіку у моєму роду усі жінки, які вже мали онуків були для всіх лиш бабусями. Моя донька із сином маму мою називали “Бунею” так вони собі собі дитячою мовою скоротили слово бабуня. Як говорили оте, навіть уже коли старші стали, так мама моя і мліла. Стільки у тому слові ніжності і щирої любові, ну хіба ж ні.
Син мій старший одружився п’ять років тому. За цей час я встигла стати двічі бабусею і зовсім зіпсувати стосунки із невісткою.
Рита виявилась дуже норовливою дівчиною і все жалілась на мого сина усім, хто слухати готовий був. Виносила із хати на загал усі розмови і подробиці особистого життя. Інколи мені таке переповідали, що я червоніла у свої 50 і це чужі нам люди.
Звісно, я не мирилась із таким станом речей. Ну що то за сім’я коли все на показ і на осуд. З Ритою ми не раз мали розмову на цю тему, але вона не припиняла того робити. Тиоді я вже мусила влаштувати грандіозну сцену, після якої стосунки було зіпсовано навік, але хоч оті лповідки перекочували у вуха лиш потруг, а не усім, хто “доброго дня” сказав.
Коли онуки на світ з’явились я щоденно приходила на поміч невістці. Звісно. вона була надто горда і зла на мене, аби попросити, однак я бачила, що коли поріг переступала та видихала і віддавши мені малюка бігла робити свої справи.
Я з онуком могла годинами гуляти парком, а чи в кімнати будувати вежі і “брумкати” машинками по підлозі. Артемко дуже потішний та й слухав із радістю мої оповідки і казки, тож я душею відпочивала коло свого онучечка дорогенького.
Нині, старшому 4, а нещодавно на світ і дівчинка з’явилась – Вірочка. Я ж як приходила, так і приходжу щоденно на дві, три години. Поки я вдома із дітьми, невістка біжить по своїм справам, а чи стає готувати їсти, чи банально замикається у кімнаті і спить, адже Вірочка дуже неспокійна дівчинка у нас.
Щоразу коли я заходжу до квартири, то Артемко вилітає із кімнати із голосним: “Бабуся моя прийшла. Бабуся”. Мені дуже приємно чути оту непідробну радість і любов у його голосі, адже я це щиро і від усієї душі.
Уявіть, наскільки мене вразило те, що минулої неділі замість звичного привітання я почула від дитини: “О, знову баба моя прийшла”.
Я так і стала вражено на порозі, а невістка ж із сином стоять як ні в чому не бувало і посміхаються. Я поглянула на сина, на Риту і запитала, що то таке:
— Напевне, у якомусь мультику так казали, а він повторив не думаючи. – син відмахнувся. – ой. 4 роки на що ти увагу звертаєш.
Однак мені було не “Ой”. Я була збентежена і ошелешена таким привітанням. Аж дурно стало від здогадки, що Артемко те міг від мами своєї почути, а ще прикріше – від тата.
Того дня я так і не роззулась, вперше за багато років розвернулась і пішла додому. Звісно, син із невісткою мене спиняли, говорили, що я їх підводжу, адже вони мали плани, але я не збиралась і хвилини більше у тому домі бути.
Чоловік сміється, каже що ніколи не очікував від мене такої реакції на безневинні слова онука. Син відверто мене не розуміє і говорить, що я не повинна ображатись, адже “нічого такого” не трапилось.
Але для мене трапилось і дуже серйозне. Не так, навіть те що малий це сказав, а те, як відреагували старші: сміхом.
Ну скажіть, ви б на таке не образились. Приказка про те, що можна і горщиком назвати, аби лиш у пічку не пхати і для вас актуальна?
Мою реакцію так важко зрозуміти?
09,77,2023
Головна картинка ілюстративна
