Недарма кажуть: як не полюбить «на брудно», то «на чисто» – трудно. Знаю кілька таких історій, що трапилися з моїми однокурсницями і приятельками. Розкажу одну з них.
Коли я проживала в студентському гуртожитку, із сусідками вирішили своїми силами зробити ремонт у нашій кімнаті, а не витрачати гроші на ремонтну бригаду, як це робили заможніші. Ми ще позавчора його розпочали, але, виявилося, встигли вже добряче погрюкати по головах студентів, що жили поверхом нижче, ті не витримали гупання й піднялися нас утихомирити. А була то кімната хлопців, то й пришла до нас делегація в повному складі, чистенькі всі такі, напахчені, але з претензіями.
– Добрий день, дівчата. Якщо на нас впаде стеля через ваш гопак, то будете в нашій кімнаті безплатно ремонтувати.
– Ой вибачте, – зашарілася моя подруга, – меблі такі важкі.
– А чому у вашій бригаді нема чоловіків? – поспівчували вони. – то покликали б когось із нас. До речі, в нас відремонтували за день, без стукоту-грюкоту, а ви вже третій день тут балет Сухішвілі влаштовуєте.
– Ми закінчуємо вже, – щоки моєї подруги аж горіли, бо один із хлопців не зводив із неї погляду, а вона продовжувала витирати з лиця краплю фарби, але ще більше розмазала її.
– До першого вересня встигнете? – розсміялися всі троє, що прийняли нас за бригаду ремонтників. – Бо кваліфікації й практики щось у вас малувато. Давайте ми вам усе-таки допоможемо, все на місця порозставляємо. А ви тим часом приготуйте нам каву, посидимо, познайомимось.
– Ні, ні, ми самі, – продовжували опиратися дівчата.
Але хлопці нас не слухали. За кілька хвилин ліжка і шафу присунули до стіни. Потім застелили стіл газетами, принесли своє печиво. Я розливала каву, вже й встигли перезнайомитись, а Катя ніяк не могла відмити лице від фарби.
– Дірку протреш, – сказав Андрій, підійшовши до умивальника, – фарба ж олійна, то змаж трішки звичайною олією. Дай допоможу.
Там ми й познайомилися зі старшокурсниками Андрієм, Юрієм і Романом, але для них ми залишилися бригадою штукатурниць, бо соромилися признатися, що ми, другокурсниці цього ж університету, більш скромні та менш заможні, ніж вони. Хлопці хотіли продовження знайомства, особливо Андрій, який, очевидно, з першого погляду закохався в Катю. Але я, вона та Іринка стали навперебій говорити, що ми звільняємося з роботи і повертаємося в рідне місто, а потім утрьох їдемо на море, тож навряд, чи побачимось ще колись.
Хлопці пішли, а ми залишились у кімнаті нібито чекати мешканок, аби ті прийняли роботу.
– А що з нами сталося? Чому про роботу, поїздку на море таке налепетали? – сміялися ми самі з себе.
– А я знаю, – сказала Іра, – коли знайомилася з хлопцями, все була при повному параді: одягнена з голки, зачіска щойно з салону, макіяж, як у кінозірки, а не в спортивному костюмі з косинкою на голові.
– В мене також були знайомства, – похвалилася я, – коли виглядала шикарно: біжутерія під золото, дорогі парфуми з пробника, ах, я цвіла і пахла.
– Ні, то Катька сьогодні була неперевершена: спортивні штани – останній писк моди, – Іра почала підколювати подругу, – і крем тональний від Ейвон, що Андрій заледве соняшниковою олією зняв.
– А парфуми від самої фабрики «Автомаляр» Дніпро! Шанель відпочиває, – докинула я своїх п’ять копійок.
– Та ну вас! – Каті чомусь було не до сміху.
– Дівчата, а Катерина наша чорнобрива закохалася у Андрія, – резюмувала Іра.
Коли почалось навчання, ми вже й не згадували про своїх нових знайомих із четвертого курсу, та доля звела нас, коли куратори влаштували нам свято на честь Дня студента. Як це було?
Після урочистої частини організували дискотеку. Тоді наша нерозлучна трійка виглядала просто шикарно. Ми одна одній зачіски зробили і такий марафет навели, що очей не відвести. Наші однокурсники-хлопці ніби прозріли, дивилися на нас закоханими очима й запрошували та запрошували до танцю. Ми веселилися, лише Катруся була якась задумана. Напевне, їй з думки таки не йшов Андрій. Але вона в тому нізащо б не призналася. Такий вже характер.
Про те, що з подругою сталася якась переміна, засвідчив рум’янець на її обличчі й те, як за заблищали її оченята. До нас наближався …Андрій.
– Привіт. Заледве впізнав вас, і тебе, Катю. Ви такі всі красиві, просто прекрасні, – збентежено мовив хлопець.
– О, Паріс, – патетично вигукнула Ірина, – де ж ваше яблуко, щоб вручити його Афродіті?
Ми розсміялися, зразу відчули себе просто й невимушено. Ох, ця Ірка. Вміла вона зняти напругу.
– А можна замість яблука розбрату пригостити вас коктейлем дружби? – запитав Андрій.
– Гаразд, – сказала я, непомітно підморгнувши подрузі, – тільки нас із Ірою пригостять наші хлопці.
Ми з Іриною напросилася на коктейль, однокурсники не змогли нам відмовити, а Катрусі не залишалося нічого іншого, крім залишитися з Андрієм. Відтоді їхнє неромантичне знайомство переросло в справжнє романтичне кохання.
Після другого курсу Катя вийшла за Андрія заміж. Коли він закінчив навчання, вона перевелася на заочне і поїхала з чоловіком у його рідне місто.
