fbpx
Історії з життя
Ні чоловік, ні колеги не розуміють мого вчинку. Більше того, у нас ледь до розлучення не доходить, настільки ми з чоловіком по різному дивимось на це питання. Але я вважаю себе правою абсолютно. Якщо вже на те пішло, я впевнена: більшість зробила б так само

Моїй свекрусі потрібна дорога реабілітація. Якийсь спеціаліст попередив, що якщо цього зараз не зробити то потім, є така ймовірність, вона матиме негаразди з пересуванням. Тобто потрібна підтримка здоров’я саме зараз.

Гроші у батьків чоловіка є, пенсії хороші, є накопичення та нерухомість. Але чомусь свекруха звернулася до свого сина (мого чоловіка) за грошима. Навіть не звернулася, а озвучивши суму дала зрозуміти що варіантів крім як допомогти їй у нас не має.

Чоловік має ще молодшого брата. Тільки про нього свекри благополучно забули.

— Він молодший, звідки в нього такі гроші?

Є інші родичі, але свекруха, чомусь, впевнена, що оплатити все повинні саме ми, І без варіантів.

Я гроші віддавати не хочу, свекруха мені чужа людина. Хоч вона і мама мого чоловіка.

Відносини у нас не дуже з нею добрі. Можна сказати прохолодні. “Здрастуйте”, “до побачення” і все, тим більше, що живемо в різних містах. Чоловік іноді сам до них їздить.

Мій чоловік не знає, як вчинити. Начебто й матері треба допомогти, але й суми у нас такої немає вільної.

Гроші, звичайно, є “нз”, але це гроші на навчання нашому синові і віддавати я їх не хочу. Не для того ми з чоловіком заощаджували на всьому, щоб взяти і віддати.

Я це чоловікові говорю, він все розуміє. Але намагається мені довести, що “я ж син, хто їм ще допоможе?”

А нічого, говорю, що ти не один у батьків. У свекрухи також є брати-сестри. Нехай вони допомагають, чому ми маємо? Нехай квартиру продадуть, яку здають уже стільки років.

Я краще своїй мамі допоможу, а не чужій пані, яка ніколи слова доброго мені не сказала і робила усе від неї залежне, аби ми з чоловіком разом не жили!

На цьому ґрунті у нас непорозуміння з чоловіком почалися. Загалом сказала йому:

— Це твоя мама, ось ти за неї і відповідальний. Я не зобов’язана віддавати свої гроші. Хочеш-віддай свою половину з наших накопичень. Мою частину не чіпай, вона для сина!

Розповіла на роботі колегам, так ті на два табори поділились. Одні – не розуміють, чому б родині не скластись. Тоді потрібна сума набереться швидко і не буде відчутною. Інші – дивуються, як я узагалі можу про щось ще розмірковувати. Потрібно допомагати і край.

А в мене син у одинадцятому класі. Він талановита дитина, а інститут в який він хоче йти навчатись просить за рік навчання сорок тисяч. Тобто це ми зараз гроші віддамо, а далі що? Якщо свекруха шкодує заради свого здоров’я продати квартиру, то точно не продасть заради онука.

От скажіть, хіба ж я не права у цій ситуації?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page