«Ніхто вам не винен» – хотілось сказати в голос, слухаючи розповідь заплаканої Лариси. Жінка жаліється на дорослу доньку, а у мене в пам’яті з’являються картинки з її дитинства. Ну а на, що вони сподівались всі? Отримали те, що посіяли, най , як вам це не до вподоби.
– Я до сих пір не розумію, де ми помилилися? – зітхає п’ятдесятилітня Лариса. – Дочка в п’ятнадцять років зовсім перестала нас слухати. Сім’я у нас благополучна, повна, дочку всі з появи на світ буквально носили на руках. Доносилися … Тепер вона таке творить! В голові не вкладається!
Дочка Лариси, Ілона, – довгоочікувана і виплакана дитина, вона з’явилась на світ в супереч усім прогнозам і категоричним запереченням кращих спеціалістів. Професори в один голос говорили Ларисі, що дітей у неї не буде. Тому і поява свого часу дівчинки стали просто світлом у вікні для всієї родини. Над Ілоною з самого народження тряслася вся велика родина: двоє бабусь, дідусь, бездітна сестра Лариси, ну і звичайно ж мати з батьком.
Ілону одягали і взували років до восьми, не давали нахилитися зайвий раз, зав’язували шнурочки і бантики, водили за руку до школи і на гуртки, вибирали кісточки з черешні і плівки з апельсинів, а якщо не дай Боже дитя себе погано почуватиме, одразу викликався найдорожчий спеціаліст. Ні про які садки і мова не йшла. До четвертого класу Лариса не працювала – займалася дитиною. Робила з донькою уроки, водила її на гуртки, читала вголос, робила вироби в школу, які перемагали на всіх конкурсах, мало не кожен день зідзвонювалась з вчителькою і була в усіх можливих батьківських комітетах.
У початковій школі дочка тільки радувала. Лапочка, відмінниця, вся в білих мереживах і запаморочливих бантах. Грамоти пачками, призи, нагороди, перемоги в шкільних олімпіадах, які відзначалися всією сім’єю з розмахом – як реально велике свято. Бабусі пекли пироги, вся сім’я святково одягалась і сідала за стіл, вшановувала переможницю і дарувала їй подарунки за успіх.
В середині четвертого класу Лариса влаштувалася-таки на роботу – всупереч волі всієї родини, «покинула дитину», як тепер бурчить свекруха. Хоча роботу знайшла поруч з будинком, і до обіду – до восьмої йде, до п’ятнадцяти тридцяти вже вдома. Поки дочка в школі – Лариса на роботі, зате і різноманітність в життя, і копійка в руки, і дитина не відчуває відсутності матері. Ніби.
Проте десь саме з четвертого-п’ятого класу Ілона якось спочатку перестала бути найкращою, а потім і зовсім сповзла по всім параметрам вниз. Повільно, спочатку непомітно, але безповоротно … Зараз Ілоні п’ятнадцять, і вона остаточно вийшла з під контролю. З нею не справляються ні вчителі, ні домашні.
Люблячим бабусям, які їй шапочку зав’язували і з ложечки годували мало не до останнього часу, говорить в очі такі речі, що ті спішать напитись крапель. Батьків не ставить ні в що, школу прогулює, майже не вчиться. А найголовніший острах – дівчинка, здається, пустилась берега. Хлопчики змінюються як рукавички, в сумці вироби для дорослих, і що робити з цим з усім, добропорядна Лариса не знає.
Вона такою не була, це сто відсотків. Та взагалі в ті часи у них такого не було! Були, звичайно, такі дівчата, але ж з неблагополучних сімей, до того ж в порівнянні з Ілоною, як розуміє Лариса, вони були просто ромашками. Ховались від дорослих, якось вчилися, але тут … Тут же взагалі щось незрозуміле.
Ще півроку тому Лариса боялася, що дочка принесе в подолі, але тепер вже зрозуміла, що Ілона в свої п’ятнадцять вже знає трохи більше за свою маму і про це можна навіть не турбуватись.
— Де, як, в який момент помилилися? – не перестає кожен день провертати в голові Лариса, – Як так могло статися? Чому? Хто винен? Обійшли всіх відомих спеціалістів, вердикт – дитині, виявляється, не вистачає любові.
Саме її, любов, дівчинка і шукає з тринадцяти років в хлопчиках. Але як таке може бути? Цю любов дівчинка з появи сьорбала величезною ложкою, буквально купалася в любові та увазі, все життя шістьох дорослих крутилася навколо неї. Причому «любили» всім єством, не відкуповувалися подарунками, а проводили час, носили на руках …
Начебто дорікнути себе ні в чому. Або є? Лариса звинувачує себе – може, не треба було працювати? Доки вона сиділа вдома з дитиною, все ж було добре, як тільки вийшла – все покотилося в прірву … Треба любити дочку ще більше, але як? ЯК?
Жінка геть розгубилась, але розуміє, що опускати руки не можна. Десь все ж є той чарівний засіб, який поверне її Ілоночку до нормального життя. але що то за засіб і де його шукати?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
