У мене скасувалося весілля, що вже давно намічалося. І я рада, що вчасно змогла подивитися на ситуацію незалежним поглядом, прикинути свої сили і відмовитися від щастя, що очікує на мене. Тепер колишній наречений та його мама всім розповідають, що шлюб скасувався, бо я погано ставилася до його доньки.
Мені зараз двадцять шість років. За плечима досвід тривалих стосунків, але до обручок справа не дійшла. Розрив я переживала важко, стосунки вимотали мене морально і залишили багато комплексів, тому довгий час я навіть не замислювалася про те, щоб усе повторити.
Але близько року тому я зустріла Святослава. Ми познайомилися на роботі, куди він улаштувався на місце моєї колеги, яка пішла в декрет. Сиділи ми в одному кабінеті, тож спілкуватися довелося одразу. Професійне спілкування швидко переросло на особисте.
Ми почали разом йти з роботи, гуляли разом, іноді ходили до кафе. Стосунки почалися якось самі собою. За кілька місяців хлопець зізнався, що в нього від першого шлюбу є донька. Те, що він уже був одружений, я знала, а ось про доньку він якось раніше не згадував.
– Ти мені так сподобалася, що я боявся тебе злякати. Але розумію, що про таке треба розповідати одразу, адже не кожна зможе зустрічатися з чоловіком, у якого є дитина.
Мені такий підхід сподобався, хоч і збентежило, що він не сказав про це раніше. Просто я не належу до категорії жінок, для яких чужих дітей не буває і вони розчулюються при будь-якій дитині. Але при цьому я була готова спробувати потоваришувати з дочкою свого нареченого.
Дівчинку звали Сніжана, їй було вже п’ять років. З матір’ю її Свят розійшовся не дуже мирно, як я зрозуміла. За доньку мама не боролася, тож дівчинка залишилася з батьком. Але левову частину часу вихованням дитини займалася бабуся.
Святослав мав свою квартиру, де він жив із дочкою, а його мама щодня приходила до них, іноді забирала дитину на вихідні.
– Важко виховувати дитину без жіночої руки. Особливо дівчинку. Я намагаюся, бабуся старається, але маму ми їй не замінимо, – зітхав наречений.
З Сніжаною він мене знайомити не поспішав, я теж не рвалася. Але розуміла, що цей день настане.
– Не хочу зайвий раз хвилювати дитину. Вона дуже швидко прив’язується до людей. Познайомлю, коли зрозуміємо, що в нас все серйозно.
Ці слова мене неприємно шкрябнули, але я вирішила не розвивати цієї теми. Все має йти своєю чергою, а там уже подивимося. Ми зустрілися ще кілька місяців, а потім Свят запропонував мені вийти заміж і переїхати до нього.
– Ми дорослі люди, треба вже уживатися, притиратись одне до одного. Навіщо витрачати час? – пояснив він мені свій вчинок.
Я була дещо збентежена такою поспішністю, але хлопець мені дуже подобався, мені хотілося за нього заміж, тому погодилася. Зрештою, я нічого не втрачала.
Звичайно, було страшно, як я зійдуся з його дочкою, чи вона мене прийме, але наречений обіцяв, що все буде чудово і в нього чудова дитина. Перші два тижні проблем насправді не було, Сніжана поводилася дуже скромно, спокійно. Як я тепер розумію, вона просто звикала до нової людини.
Я відразу помітила, що дівчинка балована. Спочатку це не сильно впадало в очі, але потім ставало все помітніше і помітніше. Іграшки за собою вона не прибирала, в їжі була дуже вибаглива, звикла, що на будь-яку її примху відразу ж йде позитивна реакція.
Так як у мене досвіду у вихованні дітей не було, я не лізла з порадами. Взагалі, намагалася триматися осторонь і придивлятися. Святослав мене не квапив. Але я розуміла, що треба якось стартувати. Хоч і не розуміла як, зауважень дитині робити не можна, якщо їй щось заборонити, то вона влаштовувала такий концерт і батько з бабусею навперейми кидалися втішати дитину, одразу скасовуючи заборону. На мої якісь боязкі зауваження не було взагалі ніякої реакції.
Так само у сім’ї вважалося нормальним, якщо Сніжана кусалася, і їй за це нічого не було, навіть не говорили, що так не можна. Мене вона спочатку цуралася, але за півтора місяці дісталося і мені. Їй не сподобалося, що я не дала їй перед вечерею з’їсти куплену до чаю шоколадку. Дитина спочатку вередувала, а коли зрозуміла, що на мене це не діє, підійшла і вчепилася зубами мені в руку.
Було нестерпно, бо приклалася Сніжана на повну силу. Я відсмикнула руку і нагримала на неї, бо не гоже так поводитися. У кухню одразу ж влетів Святослав, очі шалені, схопив доньку, яка ревіла без угаву, забрав її до кімнати.
– Ніколи не смій так виховувати мою дитину, – прошипів він, повернувшись через кілька хвилин на кухню.
– Вона мене вкусила сильнезно! Це не нормально! – Мені прикро до сліз.
– Це ти ненормальна! До дівчинки треба знайти підхід!
Ми не розмовляли весь вечір, потім перед сном Святослав вибачався, пояснював, що просто дуже переживає за дочку, хоче для неї тільки найкращого. Я вибачила, але виявилося, що дарма.
Будь-яка спроба закликати Сніжану до порядку відразу призводила до суперечки. Батько і бабуся ставали на бік дитини, вказуючи, що своїх дітей я не маю, тому нічого тут. Сніжана ж швидко опанувала фразу “ти мені не мама, ти ніхто”.
Коли ж я просто ігнорувала те, що робить дитина, мені прилітали за те, що я дівчинкою зовсім не займаюся.
– Ти маєш порозумітися з моєю дочкою, інакше це буде не сім’я, – заявив мені Святослав.
– Порозумітися – це також як і ви перед нею скакати і виконувати будь-яке бажання?
– Це стати їй матір’ю.
А як їй стати? Зауважень робити не можна, виховувати не можна, суперечити не можна – тільки потурати і лишається. Але таке мене не влаштовує.
– Ти просто не любиш Сніжану, бо вона тобі не рідна, – виніс вердикт наречений.
Я посиділа, подумала і пішла збирати речі. Мені в цій сім’ї робити нічого. Ставати ще однією маріонеткою розпещеної дитини я не збираюся, виховувати її вони не збираються, і мені не дадуть. Це все скінчиться дуже погано. З цими словами я дім нареченого й покинула.
Тепер Святослав із мамою ходять і розповідають, яка я поганенька жінка, як кривдила падчерку, і що саме через це вони мене вигнали. Навіть не переконую нікого, кому треба, правду знають.
Фото ілюстративне.
