Старшокласник Орест ставився до молодшої від нього на три роки сусідки Лілі, як до сестри. Вона була така мініатюрна в свої тринадцять, ніби учениця молодших класів.
Ще першокласницею обрала собі його за опікуна, і хлопчикові це подобалося. Дівчинка так прив’язалася до нього, що бігала за ним хвостиком: Орест на стадіон у футбол пограти, і Ліля за ним вболівати, Орест на озеро порибалити, і дівча за ним поспостерігати, чи клює, Орест у ліс по грибочки, і тут тихе полювання не обходиться без Лілі, та ще й морока, щоб вона в лісі не заблукала.
Підлітком він терпляче чекав її після занять гуртка, коли взимку починало швидко смеркати, щоб разом йти додому.
Потім ходити скрізь із дівчинкою стало для нього звичкою. Якби вона не була такою собі дюймовочкою, то друзі вже стали б їх плюсувати та женихом і нареченою називати.
– Може, мені тебе в коледж із собою взяти? – жартівливо питав Орест, який щойно дізнався, що зарахований в цей навчальний заклад.
Щічки дівчинки покрилися рум’янцем, а хлопець аж розпереживався, чи вона в нього часом не закохалася, що так зашарілася від цього жарту, та щоб потім не страждала без взаємності.
Навчаючись у коледжі, Орест не раз приїжджав додому з друзями, з якими була і його дівчина.
Одружуватися хлопець не планував, адже попереду буде служба в армії, потім робота і заочне навчання. Не прагнула цього і його дівчина, просто їм було цікаво вдвох, до того ж і плани в неї були не про сім’ю.
Орест устиг помітити, що сусідська дівчина в нього таки закохана і по-тихому ревнує до однокурсниці. Ліля помітно підросла, стала такою красунею, хлопці за нею упадають, та вона не звертає на них уваги, ходить замислена й невесела.
Проте ставлення Ореста до неї залишилося майже таким, як у дитинстві, хоча подобалася все більше. Якби її вперше побачив, напевне, закохався б. Струнка, як тополя, світлокоса, з густими довгими віями, за якими ховався погляд волошкових очей.
На проводи до війcька Орест не міг не запросити Лілю, хоч планувалося побути тільки з рідними, колишні однокурсники мали підтягнутися до вiйськкомату. Хлопець побачив, що дівчина ледве стримує сльози, підбадьорив, обіцяв надсилати есемески.
Час служби пролетів легко. Коли повернувся, дівчина, з якою зустрічався, вийшла заміж, це його особливо не засмутило. Ліля вже навчалася в університеті, тож хлопець її майже не бачив усі п’ять років.
Орест утілював свої плани в життя: влаштувався на роботу за спеціальністю, вступив на заочне навчання, почав зустрічатися з колегою, що також працювала на фірмі.
Нова симпатія Ореста була дівчиною сучасних поглядів. Саме вона була ініціаторкою жити з хлопцем разом на орендованій ним квартирі, а також взяти в кредит житло, зробити ремонт, оформити іпотеку на її ім’я, а в заставу дати подаровану їй дідусем хату.
Орест сумлінно сплачував внески, а жили на зарплату його цивільної дружини Вероніки, якої катастрофічно не вистачало.
Молода жінка не звикла відмовляти собі в систематичному відвіданні бутіків із модним одягом та ювеліркою, салонів краси, фітнес-клубів, мовляв, вона працює, отже, має бути обличчям фірми.
В плані харчування Орестові треба було або змиритися з низькокалорійною їжею(Вероніка берегла фігуру), або харчуватися з дружиною в ресторанах, бо часу на приготування смачного й корисного Вероніка не мала.
Назрівала необхідність поїхати за кордон, щоб виплатити кредит за квартиру, зробити там ремонт. І Орест зважився покинути роботу задля високих заробітків у Португалії, оформити академвідпустку в університеті за надуманими причинами.
Чоловікові пощастило з високооплачуваною, хоч і важкою фізичною роботою. За рік він заробив суму, потрібну для дострокового погашення тіла кредиту, але відчув себе вкрай стомленим, не хотів остаточно підривати здоров’я.
Друзі в Україні знайшли йому роботу, тож, як то кажуть, із чистою совістю, з почуттям виконаного обов’язку повертався додому, хоч Вероніка радила ще якийсь час там попрацювати.
Молодий чоловік уже уявляв себе в обіймах коханої дружини, а згодом у їхній власній квартирі з ремонтом у європейському стилі. Потім вони офіційно одружаться, у них буде гарне весілля та відпочинок за кордоном.
Згодом у них народиться двоє діток і вони родиною їздитимуть у село до батьків. Та солодкі мрії раптово перервала гірка прикрість: уже на території України трапилася дорожньо-транспортна пригода, що потягла за собою пошкодження ноги, з чим потрапив у лікарню прикордонної області.
Коли в палаті з’явилася Вероніка, Орест був приємно вражений її виглядом: вишуканий одяг, дорога косметика й парфуми, елегантна, доглянута, ще більше його тішили захоплені погляди сусідів по палаті, також молодих хлопців, що травмувалися в побуті і тепер з нетерпінням чекали виписки, та, мабуть, заздрили, що в нього дружина така красуня.
Проте на мить Оресту здалося, що Вероніка занадто холодно привіталася з ним, але списав це на хвилювання й стриманість, щоб перед іншими не виявляти свої почуття.
Орест потребував хоча б шестимісячної реабілітації, щоб почати нормально ходити. Роботу він втратив, наполегливо намагався знайти віддалену, та йому не щастило. А тут ще й з банку зателефонували йому як поручнику, так як позичальник заборгував значну суму. Це був шок.
Виявляється, Вероніка з його переказів сплачувала тільки обов’язковий платіж, а за останні місяці не внесла ні копійки, тож набігло чимало з відсотків і пені. Ремонт жінка також не розпочинала, хоч Орест телефоном домовлявся з майстрами і надсилав окремо кошти, щоб Вероніка закуповувала матеріали.
Тоді вперше між подружжям почалися образи й суперечки. Реакція Вероніки не забарилася, але вона була не на примирення: жінка просто не ночувала вдома. Не дивно, що дійшло до розриву, ініціатором якого був Орест.
Хоч їхня пара була цивільною та не потребувала офіційного розлучення, та в суді їм довелося зустрітися. Позивачем був банк. Позовну заяву подала й Вероніка, але щодо Ореста, як цивільного чоловіка, щоб суд зобов’язав його сплачувати частину боргу за спільно придбане майно – квартиру.
Хоч подружжя майже не розмовляло, Вероніка через друзів чоловіка дізналася, що він влаштувався працювати віддалено в успішній фірмі та отримуватиме високу зарплату плюс преміальні.
Орест змушений був вдатися до послуг адвоката. Коштів надалі сплачувати за кредит, за оренду квартири, в якій проживають, за комунальні послуги, в нього було обмаль. Але не це головне, чоловік більше не хотів, щоб і надалі його використовували, бо інакше такі стосунки не назвеш.
Молода адвокатеса Ірина погодилася захищати інтереси Ореста. Перш за все вона порадила виселитися із орендованої ним квартири та зобов’язати це зробити Вероніку, поки вона не знайшла свідків, що вони були цивільним подружжям, в противному разі на нього покладуться певні обов’язки.
Та переселятися в придбану в кредит квартиру без ремонту жінка вперто не бажала. Виручила власниця квартири, яка пообіцяла Оресту свідчити на суді, що він винаймав житло тільки для себе, про подругу вона дізналася пізніше й підняла, звісно, оплату, хоча дівчина заявляла, що не збирається за Ореста заміж.
Господиня квартири, перейнявшись долею Ореста, сказала, щоб він виселявся сам, а з Веронікою, якщо та й надалі впиратиметься, розбереться з допомогою поліції.
Хлопець вирішив пожити в батьків у селі. Віддалено він зможе працювати, тільки б Інтернет не підводив. Орест комплексував перед односельцями, що ходить з допомогою милиці, але хто там його бачитиме в чотирьох стінах, думав він.
Проте його зразу ж побачила сусідка Ліля, що не була в курсі, як жив хлопець усі ці роки. Вона вже закінчила університет і влаштувалася за спеціальністю на роботу в місті, а до батьків завітала в гості.
Орест і радий був побачити подругу своїх дитячих літ, і соромився своєї кульгавості. Дівчина стала такою неймовірною красунею, що хлопець сліпнув від її краси, і міг по-справжньому закохатися, але в душі він вибудував якийсь бар’єр, що нагадував йому не тільки про фізичну, а насамперед про моральну тpавму, допускав, що в неї міг хтось появитися.
Та й себе в свої 25 він вважав таким стомленим і розчарованим, що до нових стосунків не був готовий. Від того, як заблищали Лілині очі та ніби якесь тремтіння пройшло по її стрункій постаті, Орест здогадався, що її почуття з роками не тільки не згасли, а й можуть розгорітися з новою силою.
Він і хотів цього, і мав відчуття якоїсь провини. Чому він ставився до неї, як до дитини, чому не міг відчути різницю між ефектною кралею та ніжною красунею, між меркантильною Веронікою та щирою, доброзичливою Лілею?!
Душевні муки Ореста тривали б, напевно, вічність, якби йому не знадобилася допомога дівчини. Хлопець вирішив поновити навчання в університеті. Для цього йому потрібно було здати різницю з кількох предметів, щоб його перевели на наступний курс.
З таким репетиром, яким виявилася Ліля, хлопець легко впорався з тестами. Знов, як у дитинстві, коли дівчина з цікавості бігала за ним хвостиком, вони стали нерозлучні. Тепер в Ореста усе було по-справжньому: кохання й вірність, щирість і турбота.
Фото Олександри К.
