fbpx
Історії з життя
О десятій ранку бліда Оля з заплаканими очима стояла біля під’їзду Михайла. Руки її були тривожно складені. На обличчі – очікування чорних звісток. Міша, ніби прикликаний силою її почуття, раптово вийшов їй назустріч з-за рогу будинку. З порожнім відром для сміття. У трохи розтягнутому трико. З трохи пом’ятим обличчям. Йшов бадьоро. Олю побачив – розгубився

Річ у тім, що в їх периферійному містечку чоловіків нормальних фактично не залишилося. Просто закінчилися гідні женихи в окрузі.

Всі пристойні – давно і щасливі сім’янини.

А залишки – активно випивають, бувають в різних невтішних місцях чи мають якісь серйозні дефекти.

Ось колишній чоловік Олі був саме таким – з серйозним дефектом.

Цей чоловік не вмів пропустити повз себе жодної чужої спідниці. Бачив жінку і дефект його різко випинався назовні. Колишній, втрачаючи голову, заходив у загул.

Олі одного разу набридла багаторічна боротьба з дефектом – і вона подала на розлучення. Але особисте життя все ж хотілося облаштувати. Як і будь-якій нормальній жінці.

Залишався один інструмент – газета. Оля цього факту – газетного оголошення – трохи соромилася. Хоча, якщо розібратися, чого тут соромитися? Сотні і тисячі людей саме через друковане слово періодики знаходять свою долю – створюють сім’ї, обзаводяться дітьми і внуками.

З періодикою впорається будь-хто: викладаєш по суті про свою особистість і описуєш параметри потенційної другої половини. І справа в капелюсі.

Самотнім жінкам пишуть самотні чоловіки з усієї області або навіть з усією величезної країни. А жінки читають ці листи уважно і вибирають серцем.

Оголошення Олі було простим: “Педагог у віці тридцяти трьох років, врівноважена і чарівна жінка, в хорошій спортивній формі, без дітей і домашніх тварин, шукаю порядного і серйозного чоловіка. Тільки для створення сім’ї. З місць позбавлення волі прохання не турбувати”.

Листів Оля отримала зовсім небагато – всього тридцять штук.

З них двадцять сім були від громадян з МПВ. Один лист від вдівця сімдесяти шести років – той на схилі років шукав істинної любові.

Ще одне – від вісімнадцятирічного юнака, який служив в лавах війська. Солдат мріяв, щоб його хоч хто-небудь чекав. Хай би навіть і Оля.

Останній лист був від Мишка.

Оля тільки конверт розкрила – то відразу все і відчула. Це був той самий – справжній, глибокий і чистий. Без дефектів.

Переписувалися вони цілих два місяці.

Оля жила тими конвертами: отримувала їх і літала, а не ходила. Червоніла щоками. Посміхалася весь час мрійливо: Мішута, Мішаня, Михась мій.

Відправляла Михайлу свої найкращі фотографії. Ось вона в поході: з рюкзаком і волосся на вітрі майорить чудово.

Ось на відпочинку на морі – в сарафані у великий білому капелюсі. Плечі трохи облізлі від непомірних сонячних ванн, але все одно ефектно. Ніби актриса.

Міша їй прислав всього одну фотографію. Фото було чомусь дитяче. Гуморист! Йому там було років шість – сидів на табуреті в обнімку з пом’ятим Чебурашкою. Товстощокий хлопчик. Байкова сорочка і кривий чубчик робили його зворушливим до сліз. Такого Мішу хотілося взяти на руки і загойдати.

Оля навіть наважилася трохи помріяти. Можливо, і у них з Мішею одного разу з’явиться ось такий спільний і товстощокий плід кохання. Гойдай потім в задоволення.

…У листах вони з’ясовували всяке для себе важливе – про життєві плани, очікування від другої половини, улюблені страви і бажаний відпочинок.

Міша писав про себе докладно і щиро. Нічого порочного НЕ випинав.

Хороша людина Міша: відкритий, без подвійного дна і іншого дефекту.

Сорок два роки, живе з мамою після розлучення з дружиною. Причина розлучення проста – не зійшлися характерами. Таке буває скрізь. Начебто всі тут хороші і душевні люди, але ось характери не збігаються і шкодять сімейному щастю.

З усіма своїми дітьми, а їх було троє, Михайло спілкується повноцінно і по неділях: парки, кінотеатри, кафе-морозиво.

Гроші платить за законом.

З колишніми дружинами, а їх теж виявилося кілька, стосунків не підтримує принципово – розлучилися, звичайно, по-товариськи, але всім нове щастя будувати треба, а не старе поминати.

Друзів Міша не має зовсім – завжди важливішою була сім’я. Літні батьки, діюча дружина і діти.

Це було добре. Колишній чоловік Олі друзів, а вже тим більше подруг, мав завжди в надлишку.

До випивки любові пристрасті не відчуває. Не палить.

І це теж приємно – колишній чоловік Олі від чарки ніколи не відмовлявся.

Здоров’я міцне. Лижі і бадмінтон.

На виробництві користується заслуженою повагою колег.

Життєвий принцип: грошей у борг не даю.

А ось Олин колишній товаришам радісно ніс останню сорочку: беріть, мені нічого не треба.

Чоловічу роль Михайло виконує в межах побутової норми: крани не течуть, розетки кишками назовні не вивалюються, палас чиститься ретельно.

Поважає просту їжу: борщ і котлети по-київськи.

Відпочивати обожнює на дачі.

Терпіти не може лицемірів і вискочок.

Олине сердечко прискорено билося: ідеал. Сущий ідеал.

І жив Міша майже поруч – в сусідньому місті, три години їзди на електричці.

Зустрілися дві самотності.

Палав вересень – світлий смуток і романтика.

Міша, як і належить чоловікові, проявив ініціативу – приїхав сам.

Вперше побачилися біля композиції “Голуб миру”. Оля побачила в цьому добрий знак.

З дефективних колишнім чоловіком вони познайомилися студентами на колгоспному полі – смикали турнепс. Бруд по коліно і нічні гулянки.

Михайло виявився чоловіком чарівних жіночих мрій – з добрими променистими очима, боязкою посмішкою. Товстощокий. Чубчика – ні кривого, ні рівного – вже не було. Зате була мужня лисина. В плащі і з портфелем. В руках гвоздика.

Рідний до сліз.

Вони спочатку погуляли по парку. Спілкувалися, порівнювали життєві пріоритети. Міша іноді дбайливо притримував її за лікоть. Від його долоні йшло тепло.

Потім відвідали кафе. Культурно випили неміцного чаю.

Під завісу пішли в кінотеатр. Фільм був про любов. Оля трохи там поплакала від надлишку почуттів, а Міша потримав її за лікоть.

Пробігла відчутна іскра. Кожному закоханому вона знайома.

Потім Оля проводила Михайла на електричку.

На прощання вони потиснули один одному руки.

Променисті Мішині очі були близько-близько. Очі щирої і душевної людини.

І долоня у Міші тверда і тепла. Рідна.

Дефекти так і не випнулися. Просто сущий ідеал.

Олі на тому вокзалі хотілося навіть соромно заридати і Мішу нікуди не відпускати.

А коли він все ж забрався в свою електричку і припав до вікна, розплющивши ніс, Оля не стрималася – впустила кілька сльозинок. І зніяковіла.

Потім електричка поїхала. А Оля пішла додому – згорблена і придавлена ​​розлукою.

Ось так і виглядає справжнє почуття.

Міша, звичайно, пообіцяв зателефонувати їй. Ось тільки добереться до населеного свій пункт і відразу зателефонує: не турбуйся, рідна.

Оля йому свій номер телефону надряпала на прощання в блокноті.

У Міші вдома телефону не було, але він подзвонить прямо з вокзалу. І теплим голосом прошепотить їй, що вже скучив до чортиків. І що вона у нього чудова.

Не турбуйся, рідна.

Він буде світитися, а вона щасливо посміхатися.

Але Міша не подзвонив.

Ні через три години, ні ще пізніше.

Оля від телефону ні на крок не відходила – гіпнотизувала апарат.

Перша думка була, звичайно, найлогічніша – її Мішуту зустріли недобрі хлопці в цій приміській електричці. Всіляких он повно бродить, не всі ще в МПВ сидять. Обікрали людину, а потім викинули його з вагона на якій-небудь станції. Всі пасажири, звичайно, неподобство бачили, але промовчали – вглядаючись в газети або брудні вікна електропоїзда.

А її Міша в цьому містечку сидить нещасний.

Оля поплакала про несправедливість світу. Хотілося рвонути в містечко і забрати звідти Мішу.

Потім вона уявила, що суджений все ж майже добрався до власного дому, але тут раптово автомобіль з молодцем за кермом і… Таких лихачів зараз хоч греблю гати. Сидять за кермом з нерозумними обличчями – ризикують життям інших.

І Оля навіть хотіла дзвонити в усі заклади Мишкового рідного міста – з’ясувати чи не поступав до них приємний чоловік середніх років на прізвище Курка.

І вона обдзвонила всіх, звичайно, під ранок. Крутила диск телефону крижаними пальцями. Тремтячим голосом повторювала в слухавку. І тамуючи подих чекала відповіді. Але чоловіків середнього віку на прізвище Курка, на щастя, нікуди не привозили.

Далі Олі, звичайно, подумалося, що може з Мішею і не траплялося нічого ось цього зовсім поганого: ні містечка міжстанційного, ні лихача за кермом.

А він банально втратив блокнот із заповітним номером.

І тоді Міша завтра ж відправить їй термінову телеграму – заспокоїть. І в телеграмі тій буде всього три слова: “Люблю Подробиці листом”.

А може і не втрачав він номера телефону.

А все ж отримав підступну проблему зі здоров’ям. Чоловіків в такому віці косить пачками. І лежить він зараз нерухомо, а старенька мама втрачає голову від переживань.

І за ним, за Мішею, тепер потрібен спеціальний догляд. І вона, Оля, готова його надати – відректися від усього і бігти до коханого.

Останній варіант був особливо страхітливий.

Оля лила ріки сліз години дві.

Ледве заспокоївшись, вирішила завтра ж дзвонити по лікарнях – з’ясовувати прогнози лікарів.

Або не дзвонити, а відразу рвонути за місцем його проживання. На щастя, домашня адреса коханого у неї була. Усі конверти з листами Оля дбайливо зберігала в тумбочці. Перечитувала перед сном, освіжала в пам’яті дорогі рядки.

Відпроситься через погане самопочуття на роботі – і рвоне. Всього три години на електричці. На найпершій електричці метнеться.

Сказано зроблено.

О десятій ранку бліда Оля з заплаканими очима стояла біля під’їзду Михайла. Руки її були тривожно складені. На обличчі – очікування чорних звісток. Міша, ніби прикликаний силою її почуття, раптово вийшов їй назустріч з-за рогу будинку. З порожнім відром для сміття. У трохи розтягнутому трико. З трохи пом’ятим обличчям. Йшов бадьоро. Олю побачив – розгубився.

Кохана і близька людина. Жива і, на щастя, зовсім неушкоджена.

Оля сплакнула – почуття нахлинули: і полегшення, і радість зустрічі.

Хотілося підлетіти, почати теребити маленькими кулачками Мішу по плечу. А потім, коли він заспокоїть її теплою долонею, переривчасто залепетати: як довго я чекала тебе…

Міша обережно поставив своє відро і сумно подивився на Олю.

Тихим голосом він розповів їй все.

Міша не був викинутий з потяга. І проблем у нього не спостерігалося.

Все набагато драматичніше.

Вона, Оля, не сподобалася мамі Михайла. Не сподобалася і все тут. Заочно не сподобалася, по фото. Це тривожний симптом – таке потужне відторгнення навіть від звичайної фотокартки.

Мама подивилася на Олю в білому капелюсі, пожувала губами, і вимовила тільки одне: з макітрою ось цієї і на поріг не пущу.

А він, Міша, брикнув крадькома. Телепень, телепнем, звісно. І підтримував цей таємний епістолярний зв’язок.

І навіть на побачення приперся.

Проклинає себе, звичайно, зараз за цю витівку.

І ось він приїхав після недозволеної своєї сходки. Тільки з електропоїзда ногу спустив, а сусідка їх, Мазайлиха, вже на пероні благим голосом голосить: матір рідну, каже, до нападу довів! Біжи додому, безсовісний, з матір’ю прощайся. Ледве дихає, лементує сусідка Мазайлиха, мама ж твоя єдина. Проміняв рідну на макітру! Такий гріх на душу взяв!

З мамою до ранку мався Міша. Швидку п’ять разів викликав.

Поклявся, що більше жодної макітри ближче метра відстанню до себе не допустить.

На прощання Михайло довірливо повідомив, що взагалі-то він готовий уже з ким завгодно одружитися. З будь-якою жінкою, яку мама його схвалить.

Але ось поки ніяк. Тричі він упертість проявляв – заводив сім’ї з жінками негідними. І тричі ж розлучався.

Прости і прощай, Оля.

Вибач і бувай.

Автор: Kaналья.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page