fbpx
Історії з життя
— О, ти? Живуча. – почула голос чоловіка. – Тільки тобі до мого двору нічого іти, он твоя половина, там і живи. Увійшовши у рідний двір, не одразу й зрозуміла куди ж потрапила. Усе змінилось: від крайнього вікна стояв паркан з окремим виходом до дороги

— О, ти? Живуча. – почула голос чоловіка. – Тільки тобі до мого двору нічого іти, он твоя половина, там і живи. Увійшовши у рідний двір, не одразу й зрозуміла куди ж потрапила. Усе змінилось: від крайнього вікна стояв паркан з окремим виходом до дороги.

Весь світ ішов обертом. Інколи здавалось. що душенька ось-ось покине Мартине таке слабке тіло. А автобус, як на зло, не поспішав. Зупинявся, аби підібрати нових і нових пасажирів і не було ні кінця ні краю тій подорожі.

Задрімала. Перед очима знову та ненависна палата. Скільки ж вона там пробула? Здається, усе своє життя, хоча ні, десь пів року минуло. Думала і не повернеться у рідні стіни. Та й не тільки вона так вважала. Цілий консиліум спеціалістів збирали, аби її урятувати. Господь один допоміг. Бо ж, те, що вона і досі на цьому світі інакше, як чудом ніхто і не називав.

Брела поволі знайомою вулицею. Перехожі вітались, щиро за неї раділи, а вона мріяла лиш швидше дійти до свого дому і лягти у своє ліжко. Надто мало у неї сил було для такої подорожі, та й за чоловіка переживала: не прийшов зустріти.

Увійшовши у рідний двір, не одразу й зрозуміла куди ж потрапила. Усе змінилось: від крайнього вікна стояв паркан з окремим виходом до дороги.

— О, ти? Живуча. – почула голос чоловіка. – Тільки тобі до мого двору нічого іти, он твоя половина, там і живи.

Він просто розділив їхній дім і двір надвоє стіною і парканом. На свою половину практично одразу привів нову господиню.

— Вона здорова молода жінка, – сказав, – а ти не сьогодні – завтра на той світ підеш. Нащо мені усе це.

Марта покірно вийшла з половини чоловіка і подалась до себе. Відчинила двері і майже одразу у ліжко. Про те, що щойно відбулось намагалась і не думати, бо ж втратити розум можна. Увечері колишня уже свекруха привела їхнього чотирирічного сина.

— На. Усі нерви вимотав. Той, – показала у бік синового двору, – привів і покинув. Що хоч з ним роби – мені він не потрібен.

Марта тримаючись за одвірок обіймала малого.

— Ти мені потрібен, чув? Ми будемо з тобою жити один заради одного, мій хороший.

Малий тулився до матері і виливав сльозами усю свою тугу. Жалівся на строгу бабусю і на татка, який гнав із двору, коли малий до нього втікав від бабки.

Марта усе пережила. Поволі поверталась до життя. По цеглинках будувала свій новий світ в якому уже не було місця колишньому чоловіку. Одужувала довго і складно, але врешті, жага до життя і розуміння, що крім неї її дитина нікому не потрібна, узяло верх над недугою.

Син виріс широкоплечим красенем. Схожий, як дві краплі води на її батька, він нічим не нагадував її колишнього чоловіка. А той живучи через паркан навіть не цікавився долею своєї дитини. Інколи, правда, міг постукати по стіні, якщо надто голосно син музику вмикав. Ото і все. Чужі.

Одного разу Марту і сина розбудив отой нав’язливий стукіт у стіну. Ніч темна, а за стіною гуп та гуп. Син теж постукав, але мірний стукіт не припинявся.

— Та, що в них там? – знервовано мовив син. – У мене ж екзамен завтра.

Коли врешті наслухались вдосталь вирішили піти поглянути. Колишній Мартин чоловік лежав геть один на ліжку, навіть без постільного. Вони рідко бачились, але те, як він постарів вразило і Марту і її сина.

— Йому зле, – крикнув син, – біжи до тітки Ніни, телефонуй у швидку.

Не бажала Марта йому лихого. Ніколи. Але, доля сама так розпорядилась. Коли колишньому Мартиному чоловіку стало зле, його дружина одразу почала вивозити пожитки. Причому брала усе, що могла, дім був геть порожнім. Той не міг підвестись і слова мовити, цим дружина і скористалась, перевезла усе до коханця а його лишила геть самого у порожньому домі навіть у нікому не повідомивши про його стан. Якби не прийшов до тями і не почав стукати у стіну до Марти і не вижив, би.

Син двічі на день ходив провідувати батька. А потім, якось попросив у матері дозволу забрати батька до них. А Марта мовчить. Бо ж не знає, що сказати і, як пояснити своїй дитині, що ні бачити, ні чути колишнього вона не хоче. І якщо уже говорити відверто, їй усе одно, що з ним буде.

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.

Головне фото – goodfon.

facebook