Пані Тетяна мала бізнес, мріяла про власний великий будинок, на який старанно відкладала гроші. Війна все змінила, вона точно не думала, що повертатиме Героїв до місця вічного спочинку.
Все почалося з прохання подруги привезти батька з Харкова.
«Лікарня, морг, а також навколишні будинки були під постійними обстрілами, тому до нього не могли дістатися. Чекав на поховання 28 днів», – розповідає Тетяна.
Вона не довго думала – взяла катафалк зі своєї агенції і поїхала. Було холодно, тому рефрежератор не знадобився, та й навіщо він їй, адже це тільки разова акція. Проте потім їй подзвонили військові і попросили привезти Героя безкоштовно. Пані Тетяна зрозуміла, що не відмовить ні зараз, ні пізніше. Тому не довго думала і взяла гроші з тієї омріяної купки «На будинок».
– Рефрижератор я купила за свої гроші. На той час він коштував 6 500 євро, не враховуючи ремонту та розмитнення. Це були гроші, відкладені на будівництво мого будинку, – каже капеланка.
Подруга віддячила їй за послугу і привезла з Нідерландів рефрижератор.
– Через деякий час телефонують мені з військкомату і кажуть, що треба поїхати до Львова й забрати бійця, який поліг під Лисичанськом. Обережно поцікавилися, чи можу я це зробити безплатно. Звідки мій номер у них, досі не знаю. Я відповіла: «Звичайно, поїду, тим паче, якщо це військовий».
Тетяна розповідає, що зазвичай речей при Героях практично нема. А якось їй віддали пакет з номером – вона страшенно емоційно це сприйняла.
«Одного разу разом із Героєм мені віддали пакет під номером 924. У ньому лежав дитячий малюнок з підписом «Тату, ми тебе любимо і чекаємо з перемогою вдома». Після цього я довго плакала, серце рвалося на шматки», – каже вона і продовжує, що кожного разу важко і навіть не згадаєш, коли важче.
– Від моменту, коли забираєш Героя, і до того, коли привозиш, віддаєш, відкриваєш домовину і тобі мати дивиться в очі й очима запитує: «Чому саме він такий?» А я не знаю, що відповісти, і опускаю очі, – говорить вона
Жінка вірить в перемогу і точно знає, що буде робити після неї: «Після оголошення про перемогу України буду кричати до небес. Я не знаю, з радості, з істерики, але точно буду репетувати. Дуже хочеться обійняти всіх тих, до кого я туди їжджу. Дуже багато є тих хлопчиків, які зараз страждають там, на передку…»
За матеріалами ІА «Волинські новини».
Фото: traveloupe.com.
