fbpx
Історії з життя
– Ой, – захоплено розповідає свекруха, намагаючись відсунутись якнайдалі від моєї донечки. – Якби ж ти бачила своїх племінників! Так виросли! А гарнюні які, а розумні. На забери її, – віддає мені дочку, яка все ж залізла до бабусі на руки, – Вони вже ходити починають і перші слова кажуть. Ну все, пішла я , а то вже за онуками скучила

У мене дах скоро з місця рушить! Мені настільки прикро за своїх дівчаток, що немає більше сил, це слухати!

Вся справа в моїй свекрусі. Ви не подумайте, вона хороша жінка, але розділила чомусь своїх онуків. У неї двоє дітей погодок, син і дочка. Обидва виросли прекрасними людьми. Обидва вже обросли своїми сім’ями. У обох по двоє діток. Тільки різниця у дітей в півроку, наші молодші.

Коли дочка онуків на світ привела, свекруха була найщасливішою бабусею на світлі. Вона постійно проводила час у дочки, допомагаючи їй з дітками. Її свати теж приділяли онукам постійну увагу. Загалом, допомога надходила з обох сторін. Я так раділа такому ставленню до дітей, що перестала переживати за себе. Адже видно ж було, як будуть і нам допомагати з ними. А так як ми вже знали, що буде двійня, то готувалися до подвійних труднощів.

І ось, після шести місяців, у нас в родині сталося таке довгоочікуване поповнення. На світ з’явилися наші дівчатка, наші красуні. У перший місяць чоловік спеціально взяв повну відпустку, щоб допомогти мені звикнути до таких приємних клопотів. За це йому моя нескінченна подяка!

Але ось очікуваної допомоги від своєї свекрухи я так і не побачила. Для неї ніби й не було дівчаток. Ні, вона, звичайно, приходить до нас гості, спілкується з онуками. Але немає від неї того тепла, яке повинно виходити від бабусі. Від люблячої бабусі. Зате я постійно чую від неї, які розумні хлопці її дочки. Як вона любить з ними возитися.

І всі ті п’ятнадцять – двадцять хвилин, які вона проводить у нас, я тільки й слухаю її захоплені вигуки з приводу тих онуків. Дівчаткам ось уже майже півроку, а я ще ні разу не чула від свекрухи, що вона їх теж любить. Як вони виросли. Як вони стають розумнішими з кожним днем. Не знаю чому, але мене це дуже зачіпає.

Знаєте, коли вона нахвалює своїх сватів з боку дочки за їхнє ставлення до онуків, у мене виникає нестримне бажання ткнути їй пальцем в її ставлення і розуміння до своїх онукам. Просто у мене таке відчуття, що це буде марна трата часу і зіпсовані відносини між нами. Адже вона, все-таки, чоловікова мама. Мама, яку він дуже любить і поважає. Яка, в свою чергу, не приймає його дітей, як своїх рідних онучок. Бабуся, яка приділяє їм не більше двадцяти хвилин, тому як її чекають дорогі і улюблені внуки, від дочки.

Ну як можна в такому випадку спокійно реагувати? Я не хочу псувати з нею стосунки. Але як пояснити, що і ці дівчатка теж потребують її уваги і любові?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page