П’ятнадцять років тому я із міста приїхала в село маму доглядати. У столиці у мене була сім’я а я фактично залишивши дітей і чоловіка, оселилась коло мами моєї. Спеціалісти казали, що вона не так довго на цім світі буде, але мама усіх нас здивувала. За ці роки я розлучилась, одружила синів і двічі стала бабусею. Мені зараз сорок сім і нещодавно я прийняла вкрай важке для себе рішення.
Заміж я вийшла із великої любові ще у інституті. Ромко так гарно залицявся. на руках мене носив, а коли запропонував бути йому за дружину – то я й не дослухала так голосно і радо “так” відповіла.
Мама мене просила подумати, адже мій чоловік був єдиним сином у вдовиці-матері. Говорила що сім’ї ми не матимемо нормальної. адже його мати за ним і досі, як за дитям назирці ходить. Але хіба молодість слуха? І заміж пішла і жити коло свекрухи була згодна.
Прозріла я, але було пізно – підростало вже двоє синів. Жили ми. мов оси в банці зі свекрухою. Все їй не так і не те було, а чоловік не втручався. Вважав, що то наші справи, був добрим для всіх.
Коли ж моя мама занедужала і стало зрозуміло, що їй догляд потрібний цілодобовий, свекруха виступила категорично проти того,аби я маму до себе забрала. Навіть чоловік мій її вмовляв. однак вона не поступалась. Головним аргументом було те, що в мене ще й брат в селі є, то він за її словами мусив маму глядіти. Звісно, про це і мови не могло бути, адже брат далекобійник і його вдома ніколи не було.
Мусила я збиратись і їхати в село. Дітям тоді було дванадцять і тринадцять років. Про те аби їх з собою забрати я навіть і не думала, та й куди? У них у столиці і друзі були і школа. Навіщо все руйнувати? Та й при виписці спеціалісти ясно сказали, щоби ми не надіялись на чудо – мама скоро покине цей світ.
П’ятнадцять років відтоді минуло. Чоловік мій спочатку часто приїздив, ми сумували одне за одним. А потім якось звиклось, та й дорога не близька а це ж гроші. Сини щовидних у мене були тут, а от Ромка все рідше і рідше. Десь, через п’ять років він поставив питання руба: або я повертаюсь, або залишаюсь коло мами у якості розлученої жінки.
Важко було, але маму я покинути не могла. Ніхто б і ні за які гроші не ходив би коло неї так, як ходила я. Масажі. обгортання, харчування спеціальне. Їжа свіженька щоразу. А нічні підйоми тільки чого варті? Ромко говорив і розумів, що я не погоджусь, так ми й розлучились.
П’ятнадцять років минуло, як я біля мами моєї. Вона вже практично одужала, хоча все тримається на тому як я за нею дивлюсь. Ходить, хоч і помалу, допомагає мені готувати, доглядає за квітами на підвіконні.
Мені 47 виповнилось минулого року. Діти мої уже одружені, як і колишній чоловік. Я бабуся двох онуків, але бачу їх вкрай рідко – живуть далеко. мій брат допомагає матеріально. Фактично, саме на його гроші я і живу, адже роботи, самі розумієте, не маю.
І от нещодавно, до мене подруга дитинства зайшла. Ліда трішки старша і вже багато років на заробітках за кордоном. Там вона і заміж вийшла і фактично там проживає із чоловіком. Ми посиділи, побалакали і тут вона запитує:
— Жано, а що ти собі думаєш? У тебе ні дому свого, ні роботи, ні пенсії не буде. Знаючи вдачу твого брата і ціни нажитло у нашому селі, він захоче хату продати одразу. як мами не стане. Куди підеш ти? На що ти житимеш? Чия чогось не знаю? Ти свій час коло мами пробула. Кидай усе, поїхали зі мною. такм хоч на старість достойну і на житло заробиш.
Ті слова мене спершу обурили дуже, але чим більше часу проходить, тим більше я розумію, що подруга права.
Дуже шкода маму залишати, аде розумію, що ніхто її так не доглядатиме. та й не така вона людина, що прийме у домі чужого. Але й лишатись довше коло неї я просто не можу. Поки молода і маю сили я повинна подбати про своє майбутнє.
От і стою на роздоріжжі: як бути у цій ситуації. залишати маму заради себе? Брати гріх на душу? А чи зможу я потім спати спокійно?
А як би ви на моєму місці вчинили?
01,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
