Коли ми одружилися, я знала, що це не перший шлюб у чоловіка, що в минулих відносинах він залишив дочку. Відразу було заявлено, що він дитині допомагав, допомагає і допомагатиме буде. Нічого проти не маю, дитина не винна, що батьки розбіглися. І спочатку це мені, навіть імпонувало.
Пізніше у нас з’явилася власна дочка, різниця з первістком чоловіка близько чотирьох років, може трохи більше. Я вийшла в декрет, але все одно підробляла. Чоловік продовжував багато працювати і утримував сім’ю на гідному рівні. Увагу дочці він особливо не приділяв, тому що багато часу проводив на роботі, а один вихідний виділяв на поїздку до старшої доньки і своїм батькам. Я думала, що йому просто нецікаво з немовлям, з часом пройде, адже зі старшою він возиться.
Коли старша почала ходити в школу, витрати на неї зросли. Але я на той час уже теж вийшла на роботу, тому особливо на фінансах нашої сім’ї це не відчулося. Але з кожним роком запити у дівчинки все росли і росли. Я знаю, що вона сама дзвонила батькові і говорила про свої бажання, колишня дружина нічого не просила.
Кілька разів чоловік з екс-дружиною навіть розмови мали. Як я зрозуміла, вона просила припинити балувати дитину, а чоловік їй пояснював, що відчуває себе перед дочкою винуватим, тому дозволяє невеликі послаблення. До нашої спільної дочки це чомусь не стосувалось, хоча, якщо підрахувати, зі старшою він проводив навіть більше часу, ніж з молодшою.
Він обов’язково проводив зі старшою її день народження, один вихідний на тиждень, майже всі свята. Нашу дочку він на такі зустрічі не брав, вважав, що дівчатка не знайдуть спільної мови. Я не наполягала, але хотіла б, щоб чоловік стільки ж часу приділяв нашій дочці.
Але ні, в суботу він набігається-настрибається зі старшенькою, а в неділю вилежується, тому що в понеділок на роботу. Це справедливо? Я вважаю, що ні. Але чоловік переконаний, що наша дочка отримує більше спілкування з батьком, ніж старша. Однак я не думаю, що споглядання батька, який сидить за комп’ютером або лежачого перед телевізором можна назвати спільним проведенням часу.
Зараз старшій дівчинці вже п’ятнадцять років і її запити зросли до небес. Я на себе стільки не витрачаю, не кажучи вже про дочку. Туди і телефони, і ноутбуки, і брендові вбрання, і відпочинок – все це влітає в копієчку, яку чоловік без розмов віддає дочці. А потім ми не можемо з’їздити нормально у відпустку, тому що грошей не вистачає.
Після історії з відпусткою я не витримала. Мені і раніше не надто подобалося, що чоловік стільки грошей і часу приділяє старшій, а зараз це вже безпосередньо заважає мені нормально жити. Пояснення чоловіка, що там підліток, мені тільки сил додали.
Тобто, що відчуває наша дочка, яка марила поїздкою, його не хвилює, а як себе почуває п’ятнадцятирічна дівчина, якій він за рік вже четвертий телефон купує, його хвилює. Я третій рік ходжу з одним і тим же телефоном, і навіть не думаю міняти, як і наша дитина, яка узагалі не просить нового а бігає з його старим.
Учора сказала чоловіку, що він повинен обирати між нашою родиною і тією дівчинкою. Сказала що заберу доньку і ми підемо, якщо він продовжуватиме в тому ж дусі. і знаєте, що він мені сказав?
— З донькою я бачитимусь постійно, цього ти змінити не зможеш. Вона моя дитина і не винна, що ми не можемо жити на одній території. Я батько і прийматиму участь у вихованні.
Я так і сіла. Тобто, для того, аби він помітив свою дитину мені з ним роз’їхатись потрібно, чи як? Це взагалі що? А головне, як цьому зарадити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
