fbpx
Історії з життя
Після роботи, як завжди спершу вирішила зайти до Марини. Зазвичай я їй дзвонила і попереджала, що йду. А в цей вечір задумалася і зайшла без попередження. Двері відчинила розпатлана і щаслива подруга. В очах було море щастя і любові. Ну ось, і Маринка знайшла своє щастя. тоді я за неї лиш пораділа і подумала, що й самій треба активізуватись у пошуках. Ну хіба ж я знала, хто там з нею був

Мій синочок став дорослим. Я і не помітила, як пролетів час. Ще зовсім нещодавно тільки дізналася, що при надії. Виховувала дитину сама. Його батько виявився не готовий до наслідків сімейного життя. Смішно.

 Мене з малюком на руках, зустрічала моя улюблена і вірна подруга. Вона замінила мені допомогу мами, якої у мене не було. Сама я з дитбудинку. Марина практично жила зі мною разом. Ми разом вчилися купати, сповивати і годувати малюка. Так як молока у мене не було, то годували ми з пляшечки по черзі. По суті, у Дениса було дві мами, якщо можна так висловитися.

Хлопчик ріс. Пішов в садок. Потім почалася школа. Навчання синові давалася дуже легко, тому він з легкістю вступив до університету на хорошу спеціальність.

Марина вийшла заміж, як здавалося, вдало. Має сина. Але виховує його сама. Чоловік Андрій покинув їх, як тільки дізнався, що у дитини розлади розвитку. Тепер я допомагаю Марині у вихованні маленького. Ця недуга вимагає багато уваги і великих витрат. Але ми тримаємося разом. Адже ми з нею одні на цьому світі і допомоги нам чекати нема звідки. Розраховувати можемо тільки на себе. Так і жили.

Деякий час назад, Денис став пізніше приходити з навчання. Спочатку я не надавала цьому уваги, адже обсяг завдань збільшується, а на опрацювання всього потрібен додатковий час. Все б нічого, але промениста посмішка не сходить з лиця. Я зрозуміла, що мій хлопчик зовсім виріс. І закохався. Але на душі стало від цього якось важкувато. Не надавши цьому значення, я вирішила поділитись новиною з Мариною.

Після роботи, як завжди спершу вирішила зайти до Марини. Зазвичай я їй дзвонила і попереджала, що йду. А в цей вечір задумалася і зайшла без попередження. Двері відчинила розпатлана і щаслива подруга. В очах було море щастя і любові. Ну ось, і Маринка знайшла своє щастя. Залишилося тільки мені зустріти свого судженого. Заходити не стала, зі зрозумілих причин. Сказала, що побачимося наступного разу, і пішла. Вийшовши з під’їзду, зустріла стару знайому, яка, як, виявилося, живе в сусідньому під’їзді. Розговорилися і вирішили піти випити чай. А чому б і ні. Денис ще не прийшов, Марина – теж зайнята, можна і в гості сходити.

Сидячи на кухні біля вікна, мені було видно під’їзд подруги, будинок був буквою Г. Ну видно і видно. Сидимо так балакаємо. Раптом, з під’їзду Марини виходить Денис. Я поперхнулася. Я не відразу зрозуміла, що він там робив. Але коли усвідомлення прийшло до мене, стало не по собі. Моя найкраща подруга і мій син? Думка про те, що він зустрічається з Мариною, мене застала зненацька. Ну як же так? Ну, нехай мій хлопчик не розуміє, що робить! Але як може Марина так вчинити? Адже вона прекрасно розуміє, що він ще дитина! Сама ж мама!

Гаразд. З Мариною розмовляти буду окремо! А ось як пояснити Денису, що ці відносини не є нормальними і ні до чого доброго не приведуть?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page