… І тільки скрипка не втече, не залишить свого старого господаря. Хоча, їй також до сотні літ дотягує. Дід Данило останнім часом майже не грав. Бувало, посадить скрипку на руку і сумно дивиться на свою улюбленицю. Не звик, що вона мовчить, наче спaрaлізовaнa. Не звик…
Він був вродженим віртуозом. Не знав, хто такі Бах, Бетховен, Сарасате… А музику їхню грав. Тут почув, там почув… Данилова скрипка веселилась, мов скaженa і плакала, наче несамовита. Болеро, мазурка… Струни були, мов вогні, гарячі. Казали в селі: без Данилової скрипки, наче без світу…
За майже дев’яносто літ старий скрипаль і його скрипочка стільки всього побачили і пережили! Він жартома називав її своєю першою дружиною. Було голодно, не до музики. Проте, сходилися люди і просили зіграти. І щось у тій Даниловій мелодії таке було… жити допомагало.
Дивну і гарну звичку мав скрипаль. Коли почує, що в селі хтось народився – відразу ж до скрипки. Таку музику витинав, аж небеса із землею танцювали. І коли хтось пoмирав, скрипка провадила його у потойбіччя. Ридала, аж падав навколішки світ.
А скільки весіль обходила Данилова скрипочка! Колись як було: скрипка й бубон – ото і вся музика.
Сільська красуня-Настуня також покохала Данила через його скрипку. Для Настуні чоловік мав особливі мелодії. Бувало, посідають обоє після тяжкої роботи під старим горіхом, візьме Данило скрипку, як заграє… Мелодія тамувала втому і біль в попереку. І давала надію.
Грав Данило для своєї Настуні, а сусіди – тихенько один за одним – тут, як тут. Тужили-журилися про життя невеселе.
– Данилку, либонь, твоя скрипка вмирaє від журби, – казала баба Настя. – Ти б щось веселіше зіграв.
– Добре, Настуню…
Завжди, відколи поженилися, чоловік кликав дружину Настунею, а вона його – Данилком. «Оце любов!» – навчали своїх чад батьки.
«Оце любов…» – зітхали недокохані чи зраджені односельці.
Улітку не стало баби Насті.
– Втекла моя Настуня, – витирав сльози Данило. – Втекла…
Затихла Данилова скрипка. Сяде старий на лавці, і дивиться у ніч.
– Ви б лягли, тату, – каже син.
Махне рукою Данило. Пізніше, мовляв.
…Після Служби Божої взяв старий спасівчане яблучко, грушку і поволеньки подибав на цвинтaр – до Настуні. Тверде яблуко поклав на мoгилу. А м’якою грушкою сам розговівся. Поскаржився Настуні на болячки, гаряче, мов пeкло літо, розповів, кого бачив в церкві і що казав на проповіді священник.
Увечері дістав скрипку. Погладив, наче дитину. Узяв смичка. Торкнувся струн. Але це вже не була ні мазурка, ні болеро. Скрипка видавала дивні звуки, схожі на крик збoленої душі.
Через тиждень тихенько відійшов в інші світи Данило.
– Нарешті зустрінеться зі своєю Настунею, – перешіптувалися на пoхoрoні.
– Ото любов! Навіть пoвмирaли в одне літо.
– А як же буде скрипка без Данила? – журилися інші…
автор: Ольга Чорна
Читайте також: Ви пробували робити запіканку з гарбуза? Гарбузова запіканка … просто смакота
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
