Життя випробовувало мене на міцність змалку. У 4 роки я залишилася круглою сиротою. У будинку для сиріт теж було зовсім не солодко. Нас було не багато, але від цього легше не ставало. Як виявилось потім, увесь персонал жив на широку ногу занаш рахунок і не в чому собі не відмовляв, про нас дітей практично не дбали.
Але то пережила, пішла навчатись. Пішла працювати на завод. Робота важка, але подітися нема куди – на хліб треба копійчину заробити.
Мені виділили невеличку квартирку у передмісті. Я була дуже щаслива отримавши нарешті власний дім, але рівно до першої ночі. Сусіди виявились ще тими “артистами” і спати спокійно у будинку не міг ніхто.
Якось повертаюся після роботи додому і застаю виламані двері свого житла. Всередині усе, що я до того по нитці зносила – перевертом і розтрощене. Виявилось, що “друзі” сусідів мали якісь із ними непорозуміння і вирішили тим передати “привіт”, але помилились дверима, адже ледь на ногах стояли
Після того, як я підписала протокол і мені допомогли хоч якось приладнати перекошені двері, я пішла прогулятися, щоб відволіктися. Я сильна людина, але саме тієї миті здалась, і якщо чесно гірко плакала. Присіла у сквері на лавку адже йти у такому стані просто не могла.
Я й не помітила бабусю, що присіла на краєчок лави.
– Що трапилося, доню? — лагідно спитала вона.
Я отетеріла. Це вперше за все життя хтось назвав мене донькою.
Я підвела голову і мовчки подивилася на бабусю. Вона посміхнулася.
Бабуся виявилася досить балакучою, і за кілька хвилин вона встигла розповісти чи не все своє життя.
Вона жила неподалік одна. Запрошувала мене на чай, бо на вулиці сьогодні трохи холодно. Після кількох хвилин роздумів я погодилася.
Погостювала в неї годину, а здавалося, що знаю її ще з дитинства. Не хотілося йти додому. У неї було тепло та затишно.
Бабуся Ольга тепер чекала мене з роботи у тому сквері, хоч що я казала. а вона забирала мене до себе, годувала, розпитувала, як справи. Вона щиро переймалась моїм життям і намагалась зробити все, аби мені було добре.
— Доню, – звернулась вона до мене одного дня, – Одна я у цілому світі, а квартира он яка велика. Переїзди до мене. Вдвох воно легше і спокійніше, а квартиру свою здавай і на іншу, кращу гроші накопичуй. Я вже три роки як живу з бабусею Олею. Їй давно за вісімдесят і як мені не прикро, але я бачу, як її здоров’я погіршується.
Щодня я біжу додому, несу її улюблене морозиво “Каштан” і не втомлююсь дякувати їй за те, що вона є в моєму житті.
17,11,2022
Головна картинка ілюстративна.
