Прамедик Захар Гарденер зі 48 батальйону 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців записав відеозвернення. В якому подякував побратиму за порятунок. Захар отримав поранення та зараз перебуває на лікуванні.
“На сьогодні мій стан здоров’я стабільний, ще довгий процес лікування та реабілітації звичайно чекає мене, на жаль не скоро зможу повернутися до виконання і продовження свого військового обов’язку”, — сказав Захар Гарденер.
Парамедик подякував Віктору Царицанському, який евакуював його з поля бою і дав шанс на життя.
“…і відверто скажу, що я йому зобов’язаний життям, тому що, якби не його допомога з евакуацією, мене б можливо уже не було”, — каже медик.
Захар висловив подяку і родині, яка виховала такого гідного чоловіка і справжнього побратима.
“…не зважаючи на небезпеку та загрозу і свого життя, без роздумів кинувся мені на допомогу, подолавши дуже складний, важкий та небезпечний шлях до безпечного місця та евакуаційного автомобіля. Тому нехай Бог дасть йому міцного здоров’я, успіхів у всьому, щасливого майбутнього і завжди вірних і відданих друзів!” — говорить Гарденер.
Фото: колаж.
10/09/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся