Віра чекає на Жанну на майданчику біля великого маркету. Знічев’я поглядає в телефон, на людей, на майданчик, на двері маркету. Ще довго чекати, ця дівчина поки не купить все по списку, потім те, що було на акції,т потім те, що забула, далі, бо ціна нижча, ніж в магазині поруч. І все – беріть таксі, бо не донесеш. І толку з такої економії? Але ж Жанну не переконаєш.
Погляд переводить на малечу, що бавиться. Он якась мамочка купила малому морозиво. Жінко, і так холодно! Дитина вся вимащена морозивом ще й мусить відбиватися від дівчинки, яка з таким прохальним виглядом зазирає йому в обличчя. Але малий лиш повертається спиною, втікає. Проте не ділиться і їсти не перестає. А морозиво все менше і менше, дівчинка все настирливіша. Ось він шпортається і паде, морозиво в смітнику, і обоє ревуть на весь голос, і обоє не задоволені, що не отримали морозиво. Просто якесь одкровення для неї.
Віра теж бігає за хлопцями, бо бачить те, що нема у неї? Чого ж одразу «бігає», просто перепитує, уточнює чи не планують з нею позустрічатися. Важливо ж проговорювати свої бажання! От вона і проговорює. Чи має мовчати поки хтось не здогадається її запросити. Правда в тому, що вона не отримує морозива. Просто ніякого вихлопу від усіх своїх старань – бігай колами чи по периметру, чи зігзагами. Де ж Жанна?
О, ні! Цілий візок!!!
– Жінко, ти при тямі?, – осудливо переглядає упаковки туалетного паперу, порошку, миючих засобів, якісь овочі.
– Всього треба і не дивися так на мене!, – Жанна явно перекрикує осуд, який ллється з Віриних очей…
– Таксі за твій рахунок!
– В мене скінчилися гроші… Позичиш?
– Ти розумієш, що у тебе проблеми?
– Розумахо! У мене двоє дітей, чоловік цілими днями на роботі і всі баби з дідами в іншому місті. Тому можемо, як віслюки, взяти це все в руки або як жінки, що мають проблиск самоповаги – взяти таксі!
– Я проти віслюка!
– Я теж, досить. Треба хоч колись почати себе жаліти.
– Ти серйозно, – Віра киває на гору продуктів.
– Я вчуся себе цінувати. Не все одразу.
Поки чекали на таксі, знову подивилася на майданчик. Дівчинки не було, проте оглянулася і побачила, що мама виводить її з магазину з морозивом. «Як добре, що є мама», усміхнулася про себе Віра.
Таксист виявився добрим і поміг завантажити все в багажник. Як добре, що можна залишати відгук – і вже людина старається. От би так на чоловіків. Виставив фото і читаєш відгуки: чи добрий, чи щедрий, чи вміє готувати. Засміялася вголос і на запитальний погляд в дзеркалі відповіла:
– Уявила, що чоловікам теж можна було залишати відгук, як вашій службі. Повечеряли і пишеш – щедрий, мало п’є, провів додому.
– Та й жінкам би теж не завадило, – буркнув таксист.
– А що жінкам ставити: або свята або канонізована свята, – виклично коментує Віра.
– Ого, то про чоловіків теж так писати: мученик або великомученик, – не попускає таксист.
– Я чула, що таксисти дуже підковані в усьому люди, – іронізує Віра.
– Життя таке, приїхали.
Поки Жанна телефонувала до чоловіка, щоб зійшов по продукти, Віра обмінювалися з таксистом поглядами. Такий нічого. І обручки нема. Але ж вони шифруються, ці великомученики. Та й не така вона вже й в розпачі. Махнула гривою чорного волосся і гордо понесла сумки до Жанни додому.
– За послуги віслюка з тебе вечеря, – прохально зазирає в очі.
– Без проблем. А ти кажеш навіщо стільки набрала, зараз й половини не буде.
Після смачної вечері Вірі хотілося просто спати, а ще пиляти пів міста додому.. Раптом дзвінок:
– Ваше таксі чекає на вас біля під’їзду. Будемо визначати рівень святості і великомученичства.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне Pexels.
